Релігійність доби атеїзму: «Сентиментальна історія» Миколи Хвильового

Одним із живучих марновірств сучасних людей є фанатична віра в «прогрес» — технологічний, соціальний, моральний. Багато освічених і мислячих людей уперто ігнорує докази всебічної деградації світового співтовариства. Те ж саме стосується й кожної людини. Як сказав Гейне, «людство йде вперед, людина лишається на місці». Варто озирнутися трохи назад, аби переконатися в сталості людських потреб, у тому числі й релігійних. Для цього варто проаналізувати свідоцтва того часу, наприклад, художні твори.

В основі оповідання Миколи Хвильового — «сентиментальна історія» Б’янки. Ця жінка представляє новий тип української людини — людини доби «активного романтизму» або «романтики вітаїзму». Це сильна, вольова натура, яку не задовольняє буденне існування. До поклоніння революції її «навернув» брат, який загинув на фронті. Це був «дикий і тривожний час, коли люди ходили гаті й голодні й були велетнями й богами», але у мирний час ідея світової революції не здатна наповнити людське життя. Комсомольський (або, за старою вимовою, комольський) осередок у її селі роз’їдає формалізм і «нова дичавина… азіатчини» (натяк на вторинність, приниження українців російською компартією, про це також писав Борис Антоненко-Дави-дович у повісті «Смерть»), і побожне ставлення Б’янки до старих ідеалів не знаходить підтримки: «Мені було відкрито дорогу до комолу, але я рішуче відмовилась вступити туди. Мене ненавиділи за це, бо знали, чому я стою осторонь. (…) Я пам’ятала, скільки відважних ко-мольців загинули в часи горожанської війни, і частенько десь у кутку прославляла цих незнаних героїв. Але тут, у нашому комолі, була якась розгнузданість. Я прилюдно говорила про це, і мене називали реакціонеркою».

Шукаючи смисл свого життя, вона залишає сім’ю, їде до міста й там наполегливою працею забезпечує собі побутову свободу. Вона шукає тих «велетнів і богів» — надлюдей, які були б зразком для неї та її товариством, фактично, шукає комуністичних «святих». Але зустрічає тільки втому й розчарування: «…Я вам заздрю тому, що ви (Б’янко) людина нового покоління, і для вас наші терзання — порожній звук. …Справа в тому, шо ви ніколи не були в ролі Єви і ви ніколи не зможете затоскувати за раєм, як я й тисячі нас, надломлених людей громадянської війни. (…) Боже мій, ви й не уявляєте, яка це прекрасна країна. Під її сонцем не тільки внутрішній світ кожного з нас перетворювався й робив нас ідеальними, мало того, ми фізично перероджувались. Клянусь вам! Навіть фізично це були зразкові люди».

Сучасне місто — царство плоті й розпусти. Діловод Кук свій потяг до Б’янки не готовий підкріпити своєю відповідальністю й турботою. Сіроока журналістка — бісексуалка й садистка, цікавиться містичними вченнями й пропонує Б’янці торгувати своїм тілом. Товариш Бе —  п’яниця, паскудник і садист — систематично лупить свою жінку Уля-ну, яка психологічно залежить від нього, кінець-кінцем убиваючи її. Остання надія Б’янки — художник Чаргар — не спішить за її рахунок вдовольняти статеві інстинкти, але виказує слабкість, ницість духу й мріє про міщанське сите «животіння». Типова богошукачка, Б’янка страждає від нереалізованого альтруїзму й безцільності існування.

Нарешті, її душевні потреби знаходять одверто релігійне рішення:  вона знаходить стару ікону Спасителя й ночами простоює на колінах перед нею. Однієї ночі вона лягає спати й декілька разів прокидається від стуку в двері. Стук триває всю ніч (!), але Б’янка так і не відкрила, ображена на пізнє вторгнення. Вранці вона знаходить за дверима труп Уляни, яка шукала в неї порятунку від рук товариша Бе. Найслабший момент твору — її реакція на побачене: вона звинувачує… Бога в тому,.що він не відчинив дверей тоді, коли вона не побажала навіть спитати, хто стукав, і ножем розбиває ікону.

Чому героїня «Сентиментальної історії» вчиняє такий алогічний учинок? По-перше, такий хід, можливо, характерний для романти-ків-фантазерів, котрі відповідальність за людські злочинства покладають на Бога, ігноруючи факти. По-друге, це наслідок невір’я самого митця. По-третє, «пролетарський» письменник і чекіст Хвильовий не міг в одних текстах писати про свої розстріли монашок («Я (Романти- \ ка)»). а в інших здійснювати пропаганду традиційної релігійності.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Релігійність доби атеїзму: «Сентиментальна історія» Миколи Хвильового

Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 12 класс