Релігійність доби атеїзму: «Сентиментальна історія» Миколи Хвильового

Але в 1959 році, коли Олесь Гончар творив роман «Людина і зброя», статус релігії в Радянському Союзі сильно змінився, у порівнянні з 1928 роком, коли Хвильовий оприлюднив «Сентиментальну історію». Тому в творі Гончара ми проаналізуємо один-єдиний епізод, котрий не стає від того менш значущим і показовим.

Загін Богдана Колосовського воює на окупованому боці Дніпра й не встигає переправитися до зриву греблі Дніпрельстану. Намагаючись вийти з оточення, вони йдуть серпневими степами, страждаючи від спраги, голоду й виснаження. Забрідають на птахоферму імені Енгельса (!), де в хаті знаходять, мабуть, усіх місцевих дівчат… навколішках перед іконою відрубаної голови Івана Хрестителя.

• «— А ви вже, значить, молитесь? — підступив до дівчат заградо-трядник… — І не соромно? А ше ж, мабуть, і комсомолки?
• —        А що ж нам зостається, хоч і комсомолки…
• —        Коли ви не захистили, то, може, хоч бог захистить, якщо є він десь там… у стратосфері… (…)
• —        Та хіба вони віруючі? — вимовила жінка. — Церкви й знати не хотіли, все клуб та клуб. Але коли оце підкотилось і рятунку іншого нема, то й молитися почали.
• —        За те, щоб наші повернулись…
• —        Самі вчили, що є тільки атоми, матерія і все таке інше, — в нервовому збудженні щебетала хазяйчина дочка. — Але так раптом захотілось, щоб хоч яка-небудь сила була над нами отам угорі, щоб хоч які-небудь стратосферні боги там існували та допомагали Червоній Армії…
• —        Це просто смішно, — каже Новоселець, але ні йому, ні нам не смішно».

Останні слова прозоро вказують на авторове ставлення до описаного. Дійсно, воєнні щоденники, скажімо, Аркадія Любченка й Олександра Довженка підтверджують те, що жах і невизначеність цього часу перетворили усіх «атеїстів» на ревних віруючих. Ці комсомолки не вміють молитися, тому в молитві промовляють… вірші Шевченка й Лесі Українки. Ікона «від старших зосталась», як символ зв’язку поколінь, духовної тяглості українського народу. Це богослужіння — потреба фізичного виживання, яка шукає виходу в релігійній сфері. Вони не знають Бога, не прагнуть його пізнати, не аналізують політичного й духовного тупику Радянського Союзу й свого життя, а тільки просять, щоб повернувся попередній безбожний лад.

У такий спосіб, сучасне життя демонструє нашу нездатність скласти іспити долі своїми силами. Сучасна людина не менше залежить від провидіння Божого, ніж у бронзовий вік. Смертельна небезпека («Людина і зброя») чи потреби душі в час, коли побутові проблеми вирішено («Сентиментальна історія», оголошують прагнення людини до вічного люблячого Бога, який єдиний може дати реальне опертя в житті.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Релігійність доби атеїзму: «Сентиментальна історія» Миколи Хвильового

Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 12 класс