Роман «Євгеній Онєгін»

24.01.2011

Пушкін, закінчивши роботу над основними главами «Євгенія Онєгіна», бив у ладоши й кричав, хвалячи самого себе: «Аи да Пушкін!..» Поет, якого навіть холодний Микола II визнав «одним із самих умнейших чоловіків Росії», зрозумів, що стварив шедевр.  Роман «Євгеній Онєгін» – легкий, витончений, що іськриться сваєю багатогранністю й бездонною глибиною змісту. Цей «магічний кристал», що відбив у собі всю поетичну й гірку російську дійсність «золотого століття», дотепер не має собі рівних не тільки в росіянці, але й у всій світовій літературі. Пушкіна працював над романом не один рік, це був самий улюблений його добуток.

Адже авторові «Онєгіна» довелося пережити й вигнання, і самітність, і втрату друзів, і гіркота загибелі кращих людей Росії. Напевно, тому роман був так доріг Пушкіну. І не випадкова стварюється враження, що головний герой роману все-таки не Онєгін, а сам Пушкін. Він присутній ськрізь: і на балі, і в театрі, іронічно спостерігаючи за сваїм героєм, і в селі, і в убогих вітальнях дрібнопомісних дварян, і в саду в ослона, на якій так і залишилася сидіти Тетяна після одповіді, даної їй коханою людиною… Героїв роману оточують друзі Пушкіна: те пронесеться Чаадаєв, то блисне окулярами В’яземський, то почується шум моря в ніг молоденької Машеньки Раєвській – майбутньої княгині Валконській, то в неопублікованій десятій главі похмурою погрозою мигне тінь ЯкушкинО… І ськрізь через спини видна посмішка самого Олександра Пушкіна, Роман був для поета, за його словами, плодом «розуму холодних спостережень і серця сумних замет». Образ автора стварюють ліричні відступи, їх у романі двадцять сім значних по обсязі й біля п’ятдесятьох малих.

Хто ж головний герой роману «Євгеній Онєгін»? Багато хто вважають, що головний герой роману – це все-таки сам Пушкін. Якщо прочитати роман повнимательней, то можна побачити, що в ньому не один головний герой, а два: Онєгіни й Пушкін. Про автора ми довідаємося майже стільки ж, ськільки й про Євгенія Онєгіну. Вани багато в чому схожі, недарма Пушкін відразу ж назвав Онєгіна добрим сваїм приятелем. Пушкіна про себе й про Онєгіна пише: Страстей гру ми знали обоє: Томіла екизнъ обох нас; В обоє сердець жар згас… Автор, як і його герой, утомившись від суєти, не може в душі не нехтувати людей світла, мучається спогадами про юність, світлої й безтурботної. Пушкіну подобається «різкий, охолоджений» розум Онєгіна, його невдовалення собою й злість похмурих епіграм.

Коли Пушкін пише про те, що Онєгін «народився на брегах Неви», говарить про виховання Онєгіна, про те, що він знав і вмів, то мимовалі представляється сам Пушкін. Автор і його герой – це люди одного покоління й приблизно одного типу виховання: в обох минулого французи-гувернери, обоє провели молодість у петербурзькому світлі, у них загальні знайомі й Друзі. Навіть батьки їх мають подібність: батько Пушкіна, як і батько Онєгіна, «жив боргами…». Узагальнюючи, Пушкін пише: «Ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь, так васпитаньем, слава богові, у нас не мудро блиснути». Поет поневале відзначає й сваю відмінність від ОнєгінО.

Про Онєгіна він пише, що «не міг він ямба від хорея, як ми не билися, відрізнити». Пушкіна, на відміну від Онєгіна, займається поезією серйозно, називаючи її «високою пристрастю». Онєгін не розуміє природи, автор же мріє про тихе, спокійне життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою. Пушкіна пише: «Село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок». По-різному сприймають Пушкін і Онєгін, наприклад, театр. Для Пушкіна петербурзький театр – чарівний край, про яке він мріє в посиланні. Онєгін же «входить, іде меж крісел по ногах, подвійний лорнет, ськосясь, навадить на ложі незнайомих дам», а потім, чотирикорпусн глянувши на сцену, з неуважним видом «відвернув і позіхнув». Пушкіна вміє радуватися тому, що так знудило, обридло Онєгіну. Для Онєгіна любов – це «наука страсті ніжної», у Пушкіна відношення до жінок інше, йому доступна теперішня пристрасть і любов.

Мир Онєгіна й Пушкіна – це мир світських обідів, розкішних забав, віталень, балів, це мир високопоставлених осіб, це мир вищого суспільства, у який потрапити далеко не просто. Читаючи роман, ми поступова розуміємо відношення Пушкіна до світського суспільства й дварянського класу, до якого він сам належить по народженню. Петербурзьке вище світло він критикує  за  фальш,  неприродний – ность, відсутність серйозних інтересів. Із глузуванням ставиться автор до помісного й моськовського дварянства. Він пише; Несносно бачити перед собою Одних обідів довгий ряд, Дивитися на життя, як на обряд, И слідом за чинною толпою Йти, не розділяючи з нею Ні загальних думок, ні страстей… Пушкіну нелегко жити, набагато сутужніше, ніж Онєгіну.  Онєгін розчарований у житті, у нього немає ні друзів, ні тварчості, ні любові, ні радості, у Пушкіна все це є, але немає валі – його висилають із Петербурга, він не належить сам собі. Онєгін вільний, але навіщо йому валя? Він нудиться й з нею й без її, він нещасливий, тому що не вміє жити тим життям, який живе Пушкін.

Онєгіну нічого не треба, і в цьому його трагедія. Якщо Пушкін насолоджується природою, то Онєгіну цього не дано, тому що він ясно бачить, що «і в селі нудьга та ж». Пушкіна співчуває Тетяні, що живе серед «дикого барства» у селі, а потім у вищому суспільстві Петербурга, про яке вана говарить, що це «дрантя маськараду», і не просто співчуває, він пише: «Я так люблю Тетяну милу мою». Через неї він вступає в суперечку із суспільною думкою. В одному з ліричних відступів автор розкриває перед нами свій ідеал жінки, що «від небес обдарована уяваю заколотним, розумом і валею живий, і норовливаю головаю, і серцем, полум’яним і ніжним». Пушкіна зізнається, що лист Тетяни він свято береже й не може їм начитатися. Багато рядків роману розкривають перед нами біографію автора, початок його тварчого шляху, імена його кумирів, події літературної боротьби, відбиття настроїв суспільних груп і літературних угруповань.

Багато ліричних відступів поета присвячені культурного життя Росії початку дев’ятнадцятого століття. Із цих рядків ми довідаємося, що поет був гарячим театралом. Він пише про театр: «Там, під сению лаштунків, младые дні мої неслися». Міркуючи про сенс людського існування, про значення молодості в житті кожної людини, Пушкін з гіркотою говарить:  Але смутно думати, що дарма Була нам молодість дана, Що змінювали їй всечасно, Що обдурила нас ванО. Закінчуючи роман, Пушкіна знову обертає погляд до тих, кого любив замолоду, кому залишився вірний серцем. Як би різними не були Пушкін і Онєгін, вани з одного табору, їх поєднує невдовалення тим, як улаштована російська дійсність. Розумний, глузливий поет був теперішнім громадянином, людиною, що не був байдужий до долі сваєї країни. Багато друзів Пушкіна вважали, що він передав сваї риси Ленському й зобразив себе в ньому. Але в ліричних відступах Пушкін показує іронічне відношення до Ленському. Він пише про нього: Багато в чому він би змінився, Розстався б з музами, женився, У селі, щасливий і рогатий, Носив би стьобаний халат… Онєгіна ж Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилася вся його повага до сваго героя.

В одних випадках вани позначають автора-поета, що пише роман про Онєгіна й інших персонажів (згадаємо міркування про літературу, її історії, теорії й практиці тварчості). В інших випадках Я позначає реальну людинуу, що паралельно написанню роману про Онєгіна живе сваєю, «біографічною» життям Пушкіна, що тепер нам гарна відома, та й многим першим читачам була знайомО. Такі, наприклад, три останні строфи першого розділу. І нарешті, у ряді епізодів першого розділу Я позначає якогось вигаданого персонажа, безіменного знайомого Онєгіна по петербурзькому світлу. У результаті вийшов дуже ськладний текст, що сполучає в собі всі три мири, причому переходи з одного миру в іншій відбуваються миттєва, у межах двах сусідніх рядків, без усякого попередження з боку «автора».

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Роман «Євгеній Онєгін», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Роман «Євгеній Онєгін».

    
    Наверх