Роздуми про життєве призначення людини

Однаково — щось у цьому слові відштовхує й змушує насторожитися.Однаково —    звучить    меланхолійно і виснажено. Однаково — відчай, біль. Крик душі, що вирвався назовні і важким каменем зірвався в безодню, ледь подолавши межу між думкою та сказаним, самотній і непочутий. Крик, що зовсім і не крик, а скоріше приречений стогін помираючого. Приреченість, байдужість, безпорадність, навіть зрада, та все одно, потаємна надія та непримиренність, прагнення кожної клітини тіла… Такі асоціації викликає в мене мінорне «однаково».

З усіх гріхів байдужість є найтяжчим, бо саме ця вада людського характеру спричиняє серйозні проблеми, наслідками яких є втрата цінності людини в суспільстві. Людина, що не дає порад, ні до чого не прагне й не самовдосконалюється — просто існує, як бур’ян. Байдужість теж, здавалося б, можна вирвати з коренем, але вона виросте шов. Країна з населенням, якому байдужедо своєї долі, до майбутнього їх країни, приречена стати поневоленою. Міста потонуть у крові і сльозах, а їх мешканці навіть не поворухнуть пальцем, їм усе одно. Адже байдужість передбачає суцільне зречення. У лексиконі таких людей не існують повнозначні слова «Батьківщина», «сім’я», «кохання», бо ці поняття вже передбачають певну зацікавленість у житті рідної країни, коханої людини. Тоді постає питання: «Чи є повноцінною людина, власноруч позбавлена найдорожчого в житті?»

Шевченко довів, що він — не просто повноцінна людина. Так, йому бракувало свободи. Вболіваючи за свою країну, він був жорстоко покараний. Не фізично. Мукою було спостерігати за подіями здалеку, не беручи участі, бути ніким. Дуже рано Тарас Григорович зрозумів, що життя — швидкоплинне. Теорія минущості переслідувала його завжди. Він усвідомлював, що роки летять, життя не покращується, і іноді здавалось, що він не в змозі нічого зробити, всі на-, магання даремні. У 1847 році поет потрапляє до каземату через свою любов до України і, звичайно, його думки були зосереджені навколо рідного краю. І тут, на перший погляд, дивно, звучить байдуже слово «однаково».

• Мені однаково, чи буду
• Я жить в Україні, чи ні.
• Чи хто згадає, чи забуде
• Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені.

Між рядків читається безнадія, ніщо не має вартості, окрім правди та головної мети. Але байдужість до того, буде автор жити в Україні  чині — дещо нещира. Звісно, йому не все одно. Для Шевченка це як ; шлюб, клятва ділити радість та горе, бути відданим, доки смерть не . розлучить, лише з тою різницею, що зв’язок сильніший, клятва — не- , порушна, а розлучення (зречення, дезертирство, або м’якіше слово «еміграція», зрада) не є вирішенням проблеми. А негідне існування ; на Батьківщині так само, як і нерозділене кохання, заохочує вести бо-”і ротьбу до кінця… Ще раніше поет пише:

• Чи я живу, чи доживаю,
• Чи так по світу волочусь,
• Бо вже не плачу й не сміюсь…

Але Шевченко не може, просто не вміє бути безпорадним стороннім спостерігачем життя; звертаючись до Долі, на повний голос, він вимагає. Той, хто кожен день працює до нестерпного болю в кістках, хто,  повертаючись додому, вже не в змозі підняти руку, але мусить, щоб« нагодувати голодну сім’ю, — і пара дитячих очей бачить сльози на батьківських щоках, — той теж має право на щастя. Саме такі думки відбиваються у віршових рядках… Власні проблеми та переживання відходять на задній план. Головне бажання — сказати нарешті «наша і земля», не додаючи гіркого «не своя», ніколи більше не бачити того 1 сумного, сповненого болем і жалем, погляду, що колись бачив Тарас в очах своєї матері. Прикро… Прикро, шо нічого не змінити, що н рідній країні не маєш жодних прав, а на твоїй землі володарюють чудовиська, які не уявляють, що таке людяність і співчуття.

• Та не однаково мені,
• Як Україну злії люде
• Присплять, лукаві, і в огні її окраденую збудять…
• Ох, не однаково мені.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Роздуми про життєве призначення людини

Рубрика: Різні учнівські твори на вільні теми

Сочинение нашли по слову: Шевченко Тарас Григорьевич