Самопізнання. Народна медицина

Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи,, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найіласливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов’язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам’ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.

Трохи згодом став помічати дорослих. Вони теж збиралися на вулиці! Не лише, Ми, діти. У них теж були свої традиції. Наприклад, щороку вони виходять до скверу і на свято варять кашу. До обов’язків кожного належить прибрати свою частину території від опалого листя. А ми прибирали колись своє футбольне поле. Цікаву історію розповідають про це поле. На галявині росли в різних кінцях два дерева. 1 коли народився мій сусід, його дідусь посадив ще два дерева таким чином, що утворилися футбольні ворота. Коли ми підросли, то там завжди проводилися всі футбольні матчі. Так за що я люблю свою вулицю? По ній не їздять тролейбуси і трамваї, дуже рідко з’являються машини, навесні вона квітне пелюстками дерев, тут живуть мої сусіди і знайомі, я тут народився. Але це все не головне.

Найважливіше — тут минуло моє дитинство. Тут я робив свої перші кроки, вперше плакав, усміхався, радів, почувався щасливим. На кожній діляночці цієї вулиці залишилися мої сліди, це історія мого життя, за яким доглядала моя вулиця. Вулиця не в значенні «безпритульність», а в значенні «тьотя з добрими очима». Вона присвятила своє життя мені, моєму вихованню, адже завдяки їй я є таким, яким є.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Самопізнання. Народна медицина

Рубрика: Різні учнівські твори на вільні теми