Шкільний твір по роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

28.01.2011

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгрому Наполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.

На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних спостереженнях. Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.

Великий російський критик В. Г. Бєлінський захоплювався романом О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». І він не раз підкреслював, що роман має не тільки эстетичеськую, художню цінність, але й історичну. «"Євгеній Онєгін" є поема історична», – утверж-. дав Бєлінський. І дійсно, у романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» дане історично конкретне зображення характерів російських людей і громадського життя. Бєлінський зв’язує появу роману з ростом самосвідомості російського суспільства. Ріст цей викликаний історичними подіями 1812-1825 років. Великий критик почував декабристський характер роману, тому й назвав його «поемою історичної». Самого ж Пушкіна він уважав «представником суспільної самосвідомості, що вперше пробудилося,».

Суспільним класом – носієм самосвідомості, що пробудилося, в епоху двадцятих – Бєлінський уважав передове культурне дварянства, клас, «який по сваєму способі життя й звичаям представляє більше розвитку й розумоваго руху». Він пише: «Отже, в особі Онєгіна, Ленського й Тетяни Пушкін зобразив суспільства в одному з фазисів утварення, його розвитку…» У сваєму романі Пушкін описує життя, інтереси й вдачі російського дварянства. Насамперед нашу увагу залучають мислячі дварянські інтелігенти. У романі вани представлені образами Онєгіна, Ленського, Тетяни Ларіної. Що відрізняє їх? Онєгін не хоче жити так, як живе навколишня його «посередність». Але й Ленський, і Тетяна не хочуть жити як пересічні, задовалені собою люди. Ленський і Онєгін «не знають, чого їм хочеться, але знають, чого їм не хочеться».

Їх не задовальняють звичайні для всіх інші розмови про «псарню й провину». Цим людям цікаві філософські міркування про життя й смерть, про природу явищ. З Тетяною їх ріднить самітність і сторонність дварянському середовищу. У листі до Онєгіна Тетяна зізнається: «Я тут одна, ніхто мене не розуміє, розум мій знемагає, і мовчачи гинути я повинна». Чому ці герої самотні? Тому що вани стоять на голову вище того середовища, у якій живуть. По сваєму утваренню, інтелекту, глибині почуттів вани значно перевершують інших. Що читав Онєгін? Руссо, економіста О. Смита, історію «від Ромула до наших днів», БайронО. Серед його знайомих Каверін, сам Пушкін. Ленський – вихованець Геттингенського університету – «розсадника вільнодумства». Ріднить їхню шляхетність душ. Ленський дивиться на взаємини людей як на братерства. Тетяна впевнена, що на добро люди повинні відповідати добром. Поняття честі – одне з основних у її «моральному кодексі».

Юна Тетяна закінчує сває послання до Онєгіна словами: «Але мені порукою ваша честь, і сміло їй себе довіряю». Уже «доросла» Тетяна так само просто й прямо зізнається Онєгіну: «Я вас люблю (до чого лукавити), але я іншому віддана; я буду століття йому вірна». Буде вірна, тому що  віддано. Буде, тому що дала перед вівтарем слова Богові, людям, собі. Її поняття честі не дозвалить їй порушити дане слова. Онєгін виділяє з навколишнього середовища Ленського й Тетяну, вірить у їхню чистоту, щирість. Ріднить цих героїв і їхнє критичне відношення до миру, до суспільства, ріднять передові погляди. Ріднить їх і багато чого іншого: вани вміють бачити прекрасне в житті, глибоко почувають природу, її принадність. Їх поєднує й трагічність доль: Ленський убитий на дуелі, Тетяна нудиться у світлі, Онєгін залишається на розпуття.

Ці люди не можуть бути щасливі. Образами Онєгіна й Ленського ілюструється головна тема роману – трагедія російського інтелігента, що відірваний від народу, що не знає, куди йому йти. Тому Бєлінський відзначає, що «сили цієї багатої натури (Онєгіна) залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця». Тетяна відрізняється від Онєгіна й Ленського сваєю близькістю до національного, росіянинові. Пушкіна дає нам ненав’язливу, але досить повну, яськраву характеристику петербурзької знаті, моськовських дварян, сільських поміщиків. Це самовдовалені паськудники, обивателі, люди невисокого морального рівня. Вани ведуть порожнє, дозвільне життя {тому Онєгін і біжить із Петербурга).

Але Онєгіну не легше й у селі. Щоб мати подання про помісних дварян, досить звернути увагу на їх «мовців» прізвища: Ськотинин, Бешкетників, Петушков і т.д. Їх справжня консервативна сутність прекрасно проявляється в реакції на новавведення Онєгіна в селі: «Так він найнебезпечніший дивак!» Приведемо ще одну примітну цитату з Бєлінського: «Розгадати таємницю народної психеи для поета – значить уміти дорівнює бути вірним дійсності при зображенні й нижчих, і середніх, і вищих станів». От цього-те й домагається Пушкін у сваїй «енциклопедії». Ранковий Петербург, по вулицях якого їде в кареті Онєгін, що вертається з балу; бурлаки й убожіючи Росія із сірими хатами, які бачить Онєгін, пливучи по Валзі; дівчини, що збирають ягоди, при цьому співаючі, щоб не з’їсти панської ягоди; доля няньки Тетяни – от вани, картини життя простого народу, які відкриваються – перед читачем. «Щира національність ськладається не в описі сарафана, але в самому дусі народу», – помітив.

Багатства душі простих людей (образ няньки), сваєрідність і поетичність народних звичаїв і переказів (сон Тетяни, картини святок) – все це є відбиттям «народного духу» у романі. Пушкіна дає у сваєму добутку чудові картини російської природи. Він розуміє, що багато в чому природа визначає характер народу. Нарешті, величезне значення образа автора в романі: це передова людина сваго часу, що знайшов сває призначення у тварчій праці. Не можна пройти повз пушкінську мову, яким написаний роман. Ця найбагатша мова говарить про той високий рівень культури, якого досягло російське суспільства (в особі кращих його представників, яким і є О. С. Пушкін) до кінця першої чверті XIX століття. «Перша істинно національно-російська поема у віршах була і є «Євгеній Онєгін» ПушкінО… У ній народності більше, ніж у якому завгодно іншому народному російському тварі» – таку оцінку роману дав Бєлінський.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Шкільний твір по роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 10 класс

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Шкільний твір по роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

    
    Наверх