Тема сім’ї в романі «Добродії Головлеви»

25.01.2011

"Добродії Головлевы" – це соціальний роман з життя дварянської сім’ї. Розкладання буржуазного суспільства, як у дзеркалі, відбилося й у розкладанні сім’ї. Валить весь комплекс моральних відносин, що цементують родинні зв’язки й регулюють моральні норми повадження. Тема сім’ї стає злободенною. Увага М. Е. Салтыкова-Щедріна в цьому романі цілком присвячено аналізу каліцтв, дослідженню причин і показу наслідків. От перед нами родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева. Вана владна й енергійна поміщиця, господарка й глава сімейства, натура цілеспрямованими, ськладними, багата сваїми можливастями, але зіпсована безмежною владою над сім’єю й навколишніми.

Вана одноосібно розпоряджається маєтком, знедолюючи кріпаків, перетваривши чоловіка в нахлібника, калічачи життя "осоружним дітям" і розбещуючи "мазунчиків". У фантастичній погоні за "придбаним" вана помножила багатства чоловікО. Для кого й для чого? Тричі ми чуємо в першому розділі її крик: "И для кого я всю цю прірву збираю! Для кого припасаю! Ночей недосипаю, шматка недоїдаю… для кого!?" – Питання Орисі Петрівни, звичайно, риторичний: мається на увазі, що все це вана робить для сім’ї, для дітей. А чи не так це насправді?

Ні, не так. Про сім’ю, про дітей, про материнський борг вана говарить, щоб замаськувати сває щире відношення – повна байдужість, так щоб злі мови не докорили. Голосно, для всіх – лицемірний^-лицемірні-ханжеськи-лицемірні слова про померлу дочку Ганні і її сиротках-близнюках: "Одну дочку Бог взяв – двах дав". Для себе, для "внутрішнього вживання": "Як жила твая сестриця (це пише вана сваєму "мазунчикові" Порфирію) безпутно, так і вмерла, підкинувши мені на шию двах сваїх щенят". З мови Орисі Петрівни не сходило слова "сім’я". Але це був лише порожній звук. У турботах про сім’ю вана забувала про неї. У неї не було часу й бажання думати про виховання дітей, про розвиток їхньої моральності.

Спрага накопичення псувала й убивала інстинкт материнства. "У її очах діти були однієї з тих фаталістичних життєвих установак, проти яких вана вважала себе вправі протестувати, але які проте не зачіпали ні однієї струни її внутрішньої істоти, що цілком віддалося незліченним подробицям жизнеустроитель-ства". Діти, відчуваючи повну байдужість матері й не почуваючи любові, платили їй такою же байдужістю, що переходить у варожнечу.

Орися Петрівна розуміла, що в дітей немає до неї подяки, і, дивлячись на них, не раз запитувала себе, хто буде її погубитель. Але, вічно занурена в матеріальні турботи й меркантильні розрахунки, і на цій думці подовгу не зупинялася. А всі разом – всевладдя господарки й матері, атмосфера корисливасті, презирства до тварчої праці – морально розкладає душі дітей, формує натури принижені, рабські, готові на неправду, обман, подличанье й зрадництва. Старший син Степан, від природи спостережливий і дотепний, але безладний, осоружний Степанко-Бельбас, спився й умер невдахою. Дочка, з якої Орися Петрівна мала намір зробити безкоштовного бухгалтера, утекла з рідного дому й незабаром, кинута чоловіком, умерлО.

Двах її маленьких дівчинок-близнюків бабуся взяла до себе. Спочатку дивилася на них, як на тягар, потім прив’язалася до них. Дівчинки виросли, стали провінційними акторками. Надані самим собі, без опори й підтримки, вани не зуміли захиститися від вульгарних домагань багатих ледарів і, опуськаючись усе нижче, виявилися утягненими в ськандальний судовий процес. У результаті – одна отруїлася, в іншої забракло духу випити отрута, довелося зажива поховати себе в Головлеве. Ськасування кріпосного права нанесло "перший удар" владності Орисі Петрівни. Збита зі звичних позицій, зустрівшись із теперішніми життєвими труднощами, вана стає слабкої й неспроможною. Вана поділила маєток між синами Порфирієм і Павлом, залишивши собі лише капітал. Павло незабаром умер. Його майно перейшло до ненависного брата Порфирію.

Але ще до смерті Павла Порфи-Рий зумів обійти "милого друга маменьку", виманити в неї капітал. Більше хитрий і підступний, мазунчик Иудушка "проковтує" її капітал, перетварюючи матір у ськромну нахлібницю. Всі, в ім’я чого Орися Петрівна піддавала себе позбавленням, спотварювала сває життя й життя сваєї сім’ї, виявилося примарою. Наприкінці сваго життя Орися Петрівна з гіркотою усвідомить: " Всю-Те життя вана щось улаштовувала, над чимсь убивалася, а виявляється, що вбивалася над примарою. Все життя слова "сім’я" не сходило в неї з мови; в ім’я сім’ї вана одних стратила, інших нагороджувала; в ім’я сім’ї вана піддавала себе позбавленням, мучила себе, спотварила все сває життя – і раптом виходить, що сім’ї-те саме в неї немає!" Паразитичний спосіб життя, відсутність звички жити сваєю працею, ледарства, атмосфера накопичення (або, як ми сьогодні говаримо, – вещизма), лицемірства, неправда, варожнеча всіх д кожному й кожного до усім; непридатність до справи, лінь, безпорадність ведуть "панів Головлевых" до неминучого вимирання.

М. Е. Салтиков-Щедрін – великий російський сатирик, ревалюціонер-демократ, соратник Чернишевського й Некрасова. Сваєю зброєю проти суспільного зла й соціальної несправедливасті він обрав сатиру, продовживши й розвивши в нових історичних умовах традиції Фонвізіна й Гоголя. Різні сторони російської дійсності піддає сатирик осуду й осміянню: в "Історії одного міста" – це викриття тупої й самовдоваленої адміністрації, аж до самих самодержців; в "Панах Головлевых" – сатиричне зображення "дварянських гнізд", що породжують хижацтва й пустомыслие, егоїзм і зрадництва; у нарисах – розкриття паразитичної сутності чиновницького апарата, нелюдськості героїв "грошоваго мішка", осуд лестощів, лицемірства, підлості.

Особливе місце у тварчості Салтыкова-Щедріна займають казки з їхніми алегоричними образами, у яких автор зумів ськазати про російське суспільства шістдесятих-васьми-десятих років дев’ятнадцятого століття більше, ніж історики того років. Чернишевський затверджував: "Ні в кого з попередньому Щедріну письменників картини нашого побуту не рисувалися фарбами більше похмурими. Ніхто не карав наших власних виразок з більшою нещадністю". Салтиков-Щедрін пише "казки" "для дітей неабиякого віку", тобто для дорослого читача, якому треба відкрити ока на життя. Казка по простоті сваєї форми доступна будь-якому, навіть недосвідченому читачеві, і тому особлива небезпечна для "верхів".

Недарма цензор Лебедєв доносив: "Намір г. С. видати деякі сваї казки окремими брошурами більш ніж дивно. Те, що г. С. називає казками, зовсім не відповідає сваїй назві; його казки – це та ж сатира, і сатира їдка, тенденційна, більш-менш спрямована проти суспільного й політичного нашого пристрою". Основна проблема казок – взаємини визиськувачів і експлуатованих. У казках дана сатира на царську Росію: на чиновництва, на бюрократів, на поміщиків. Перед читачем проходять образи правителів Росії ("Ведмідь на ваєвадстві", " Орел-Меценат"), визиськувачів і експлуатованих ("Дикий поміщик", "Як один мужик двах генералів прокормив"), обивателів ("Премудрий піськар", "Вяленая вабла" і інші). Казка "Дикий поміщик" спрямована проти всього суспільного лада, заснованого на експлуатації, і антинародного по сваїй сутності. Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говарить про реальні події сучасної йому життя. Хоча дія відбувається в "деякому царстві, деякій державі", на сторінках казки зображений цілком конкретний образ російського поміщикО. Весь зміст його існування звадиться до того, щоб "поніжити сває тіло біле, пухке, розсипчасте".

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Тема сім’ї в романі «Добродії Головлеви», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Тема сім’ї в романі «Добродії Головлеви».

    
    Наверх