Основні знання про неї ми черпаємо із книг В. Некрасова, В. Гроссмана, Г. Бакланова, В. Бикова, В. Астаф’єва, К. Симонова, Ю. Бондарева й ін. Військова література так само багатолика, як і сама війна. У кожного письменника свій власний підхід. Мене ж найбільше залучає тема «жінка на війні». Ми якось звиклися із тим, що багато жінок у Велику Вітчизняну воювали нарівні із чоловіками, і мало кому в голову приходить думка, наскільки це було протиприродно самій природі! І те, що зробили ці дівчата, інакше, як подвигом, не назвеш.
Зараз ми думаємо: що ж змусило вчорашніх школярок, студенток кинути все й добровільно відправитися на війну? Ми шукаємо пояснення цьому неабиякому, на наш погляд, учинку. «Усього за роки війни в різних родах військ… служило понад 800 тисяч жінок», – пише С. Олексійович у книзі «У війні не жіноча особа», але ж на фронт просилося ще більше! Я вважаю, що одне тільки це можна вважати подвигом. Так, вони були так виховані, так, багато хто з них були повні в ту пору ідей найвищих, гарних, романтичних, патріотичних і не були готові до армії; але все-таки це подвиг, тому що, зштовхнувшись із суворою, жорстокою правдою війни, вони не спасували перед труднощами й витримали все до кінця, тому що, як писав Маршал Радянського Союзу А. І. Єременко, «навряд чи найдеться хоч одна військова спеціальність, з якою не впоралися б наші відважні жінки так само добре, як їхні брати, чоловіки, батьки».
Жінка й війна – поняття несумісні хоча б тому, що жінка дає життя, тоді як будь-яка війна – це насамперед убивство. «Не жіноча це частка – убивати», – сказала одна з героїнь книги «У війни не жіноча особа…», умістивши в ці слова весь жах і вся жорстока неминучість доконаного нею. Будь-якій людині важко позбавити життя собі подібного, а як же було жінці, у якій, як уважає Б. Васильєв, самою природою ненависть до вбивства закладена?! У своїй повісті «А зорі тут тихі…» письменник дуже добре показав, що це таке було для дівчини – уперше вбити, нехай навіть ворога. Рита Осяніна ненавиділа фашистів тихо й нещадно. Але одна справа – бажати комусь смерті, і зовсім інше – самому привести вирок у виконання. Коли ця дівчина вперше застрелила німця, її потім всю ніч трясло, а Кірьянова утішала: «Пройде, Рита. Я, коли першого вбила, ледве не померла, їй-богу. Місяць снився, гад…» Щоб спокійно вбивати, потрібно було звикнути, душею зачерствіти… Це теж подвиг і одночасно величезна жертва наших жінок, яким заради життя на землі довелося переступити через себе, піти проти своєї природи.
Однак жінки були здатні й на ще більшу жертву: в ім’я Перемоги матері готові були найдорожче віддати – своїх дітей. Знову й знову я вертаюся до книги С. Олексійовича. Підпільниця Марія Савицька, щоб пронести медикаменти в ліс до поранених через німецькі й поліцейські пости, натирала свого тримісячного малятку сіллю, а між ручок і ніжок клала бинти, сироватку. Підходила вона із плачучою дитиною до поста: «Тиф, пан… Тиф…» Той, звичайно, кричав, щоб скоріше йшла. Безумовно, ця підпільниця дуже переживала, але через день-два знову йшла: треба. Ми не повинні забувати про цю найбільшу жертву, принесеної жінками на вівтар Перемоги!
У своїй книзі «У війни не жіноча особа» С. Олексійович зібрала свідчення живих. А в Б. Васильєва в повісті «А зорі тут тихі…» всі п’ять дівчат гинуть, але виконують завдання: німці не пройшли. І хоча їхній бій з фашистами був усього лише «місцевого значення», але саме завдяки таким людям і складалася Велика Перемога. Але ж ці дівчата могли вийти заміж, «народити дітлахів, а тих би онуків і правнуків, а тепер не буде цієї ниточки», «маленької ниточки в нескінченній пряжі людства…».
Закінчити свій твір мені б хотілося словами із книги С. Олексійовича: «В одному з листів Миколи Рериха, написаному в травні-червні 1945 року й слов’янського антифашистського комітету, що зберігається у фонді,… є таке місце: «Оксфордський словник узаконив деякі російські слова, прийняті тепер у світі… Випливало додати ще одне слово – неперекладне, багатозначне російське слово «подвиг». Як це не дивно, але жодна європейська мова не має слова хоча б приблизного значення…» Якщо коли-небудь у мови світу ввійде це слово, у тім буде частка й доконаного в роки війни радянською жінкою!
Понравилось сочинение » Тема твору: Я належу до того щасливого покоління, що не застало війни, тогда жми кнопку
Самые популярные статьи:
Домашнее задание на тему: Тема твору: Я належу до того щасливого покоління, що не застало війни.