Трагічні сторінки історії у творчості О. І. Солженицина

16.12.2009

Як хоробро може змінитися життя людини за кілька років. Так уже трапилося, що й у Росії в XX столітті відбулася безліч подій, які дуже серйозно міняли хід її історії.

Олександр Ісайович Солженицин пережив разом з Росією і її народом всі тяготи як військової, так і післявоєнного життя. Солженицин писав про те, що бачив сам. Солженицин описує окремі події у своїх добутках. Він не намагається «захопити» відразу всю Росію. Але за допомогою цього одного епізоду можна зрозуміти, що відбувалося в кожному селі. Можна зрозуміти, як жила країна, як жили люди в цей час.

Описуючи післявоєнну Росію, Солженицин виступав як історик. Першим сказав правду. Зубожілий народ, що працював за грамоти й заради великих ідей, які висували керівники країни. Відсутність моралі, байдужість людей. Росія, описувана Солженициним, – це тоталітарна держава, у якій в людини немає майже ніяких прав, але дуже багато обов’язків.

У своїх добутках Солженицин показує кризу російського села, що почалася відразу після сімнадцятого року. Спочатку Громадянська війна, потім колективізація, розкуркулювання селян. Селяни були позбавлені власності, вони втратили стимул у роботі. Але ж селянство пізніше, під час Великої Вітчизняної війни, прокормило всю країну. Життя селянина, його побут і вдача – все це дуже добре можна зрозуміти за допомогою добутку, що О. І. Солженицин написав в 1956 році. «Ренін-ренін-мат-ренін двір» – це автобіографічний добуток. Головний герой у ньому – це сам автор. Це людина, що відсидів у таборах великий строк (маленьких тоді просто не давали), що хоче повернутися в Росію. Але не в ту Росію, що була знівечена цивілізацією, а в глухе село, у первозданний світ. Де будуть пекти хліб, доїти корів і де буде прекрасна природа.

Багато з людей просто не зрозуміли його намірів: «Теж і для них рідкість була – всі адже просяться в місто, так по більше». Але, на жаль, він розчаровується: усього того, що він шукав, він не знайшов, у селі та ж соціальна вбогість: «На жаль, там не пекли хліба. Там не торгували нічим їстівним. Все село волокла їжа мішками з обласного міста».

Перед очами головного героя з’являється реальний побут селянства, а то, що звичайно говорили на з’їздах партії – християнство зубожіло. Воно втратило вікові господарські традиції. Він бачить будинок своєї господарки Матрьони. У цьому будинку можна жити лише влітку, та й то тільки в гарну погоду. Побут у будинку жахливий: бігають таргани й миші. Людям у селі земле продукту нема чого їсти. Матрьона запитує, що приготувати на обід, але адже реально, що, крім «картоплі або супу картопляного» нічого іншого із продуктів просто немає. Убогість змушує людей красти. Керівники вже запаслися дровами, а про простих людей просто забули, а людям потрібно якось існувати, і вони починають красти торф у колгоспу. Держава не цікавиться, як живуть такі люди, як Матрьона. Їхнього права нічим не захищені. Матрьона все життя проробила на колгоспі, але їй не платять пенсію, тому що вона пішла з колгоспу раніше, ніж увели пенсії. Пішла вона через хворобу, але це нікого не цікавить.

Солженицин в оповіданні «Матрьонин двір» показує моральне падіння людей, стиснутих соціальними негодами. Фадей більше переживає не про смерть свого сина або Матрьони, жінки, що він колись любив, а про ті дрова, які він залишив на переїзді. Своїм оповіданням Солженицин ставить багато питань і сам же на них відповідає. Колгоспний лад виправдав себе під час війни, а тепер він прокормити країну не може. Каліцтво монопольної влади. Селом командують городяни, наказують, коли сіяти, коли жати. Солженицин у своєму оповіданні не висловлює ідей, як потрібно змінити світ, він просто правдиво описує російське село, без прикрас, і в цьому його щира заслуга як літератора. Він показав народу сувору правду життя.

Понравилось сочинение » Трагічні сторінки історії у творчості О. І. Солженицина, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Трагічні сторінки історії у творчості О. І. Солженицина.

    
    Наверх