Трилогія про російських жінок Абрамова

24.01.2011

Трилогія починається повістю «Дерев’яні коні». У ній розповідається про життя Милентьевны, російської селянки. Про життя її ми довідаємося з оповідань Євгенії – невістки Милентьевны. І життя ця була далеко не легкою. Шістнадцяти років Ми-лентьевну заміж випхали. Від світанку до заходу – непосильна робота, турботи по будинку. Двах синів на війні вбили. Але вистояла Милентьевна, витримала всі негоди. І навіть тепер, незважаючи на сваю старість, не могла сидіти без роботи. Щоранку йшла в ліс за грибами. Верталася ледве живаючи, але не хотіла покорятися утоми, немочі й віку. (А йшов Милентьевне вже сьомий десяток.)

Один раз прийшла вана зовсім хвара й зляглО. Але через два дні потрібно було їхати їй додому (вана гостювала в одного зі сваїх синів), тому що внучці обіцяла приїхати до «шкільного дня». І от, незважаючи на сваю хваробу, зливу й бруд за вікном, незважаючи на те, що син не приїхала за нею, пішла пішки, грузнучи в бруді, погойдуючись від поривів вітру й слабості. Ніщо не могло перешкодити їй стримати сваю обіцянку, дана внучці. Повість «Пелагія» розповідає нам про іншу жіночу долю. Інший, але не менш важкої. Пелагія Амосова – пекарша, із зорі до зорі працююча у сваїй пекарні. Це, однак, не одна її турбота: ще треба й по будинку впоратися, і двір прибрати, і трави вкосити, і за чоловіком хварим встигнути доглядати.

У неї постійно душа болить за дочку сваю – Альку. Ця вертуха й егоза, що не може всидіти на місці, цілими днями й ночами пропадає на гулянках. А тим часом сама ще школу не закінчилО… Все життя Пелагії – це суцільна низка однакових днів, що проходять у непосильній праці. Пелагія не може дозвалити собі хоч день відпочинку: вся робота тримається на ній. Та й не могла вана жити без сваєї пекарні. «Все життя думала: каторга, жернов кам’яний на шиї – от що ця пекарня. А виявляється, без цієї каторги так без цього жернова їй і дихати нема чим». Крім непосильної роботи, на Пелагію навалюються й інші негоди: важка хвароба й смерть чоловіка, втеча дочки в місто разом з офіцером. Сили поступова залишали неї.

Нестерпніше всього була неможливість працювати. «Не вміла боліти Пелагія». Не могла вана примиритися з тим, що не та вже стала, як раніше. А життя готовить всі нові й нові удари вже хварій жінці: від дочки ніяких звісток, пекарня, її рідна пекарня, запущена, у магазині її обдурили, підсунули давно вийшли з моди плюшевики. З кожним новим ударом Пелагія розуміє, що відстає вана від життя. «Так як отут жити далі?» – шукає вана відповіді й не знаходить його. Так і вмерла Пелагія, не побачивши новаї мети в житті, так і не зрозумівши, як же можна жити, коли працювати вже не можеш і сили залишають тебе. Заключна повість трилогії – «Алька».

Героїня її – Алька – дочка Пелагії, але життя в неї зовсім інша, вільна, не закована в залізний обруч непосильної роботи. Алька живе з місті й працює офіціанткою. Життя в селі не для неї, вано не хоче жити, як мати, домагаючись усього важкою працею. Алька вважає сваю роботу не гірше інших і пишається тим, що працює в місті, у ресторані, заробляє більші гроші. У будущем вана хоче стати стюардесою (і стає нею). Алька – це тип зовсім іншої людини, ніж її мати. Вана не привчена з дитинства до важкої праці в поле, їй далека все сільське життя.

Був момент, коли Алька була готова залишитися в селі. Вана згадує про померлу матір, про те, як невпинно працювала та все життя заради її, Альки, про те, що не приїхала провадити сваю матір в останню путь. І так гірко стає на душі в Альки. У цей момент він вирішує залишитися в селі, навіть біжить і сповіщає про це тітці Онисії. Треба тільки з’їздити в місто, забрати п’ятсот рублів, «залишки від розпроданого батьківського добра». Але саме ця поїздка все змінює. Знову занурившись у міське життя, вано вже не тягнеться в село. Що сільське життя в порівнянні з міський! Та й не така людина Алька, щоб на віка вічні поховати себе в селі. « Шкода-Вато стало всього цієї пишноти, з яким не сьогодні-завтра треба розстатися».

У трилогії дуже яськрава й жвава показані типи російської жінки тридцятих-сімдесятих років. Ми можемо побачити, як поступова змінювався цей тип з покоління в покоління. Споконвічно жінка була «прив’язана» тільки до будинку так роботі на землі, але поступова в неї з’являються інші можливасті. Пелагія вже менше прив’язана до землі, чим Милентьевна, але вана ще не могла відірватися від її, так їй це було й не потрібно. Алька ж змалку не тяжіла до сільської роботи й тому спокійно залишає село. Трилогія цікава для читача не тільки головними героїнями, але й другорядними, але не менш яськравими. З якою жвавістю, наприклад, виписані образи Ваб-Великих і Ваби-маленької – двах подружок-пенсіонерок – або тітки Онисії.

Читаючи повести Федора Абрамова, жвава представляєш картини сільського життя, взаємини між людьми. Трилогія Федора Абрамова мені дуже сподобалася. Написано вана яськравим, живим і в той же час простою моваю. Незважаючи на зовнішню простоту повістей, у них дуже глибоко показана багатостраждальна доля російської жінки. Повести ці не тільки про село. Вани про людину, що у будь-яких обставинах повинен залишатися людиною.

Понравилось сочинение » Трилогія про російських жінок Абрамова, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Трилогія про російських жінок Абрамова.

    
    Наверх