Твір по драмі М. Старицького «Не судилось»

17.01.2010

Драма «Не судилось» справді вважається найкращою п’єсою М. Старицького. Вона правдиво, високохудожньо та психологічно переконливо змальовує життя українського села в перші пореформені роки, реалістично відтворює конфлікти між звільненим з-під кріпацького ярма, але одуреним, обезземеленим селянством і панами-поміщиками. В основі твору лежать правдиві життєві колізії. «Факт, що послугував темою в моїй драмі,— факт правдивий з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком…

У драмі навіть всі фамілії з малими одмінами,— так замість Ілляшенків — Лященки, а решта — ті ж самі»,— писав М. Старицький. Через усю п’єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на це, не зміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їх власниками, здається, на думку комітету (цензурного) несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженість між вищими і нижчими станами»,— такий досить переконливий висновок зробила цензура, забороняючи твір. Проте за якийсь час п’єса вже під назвою «Не судилося» все-таки була дозволена до постановки.

Основним конфліктом п’єси «Не судилося» є конфлікт між «панським болотом» — поміщицькою мораллю — і чесними, високоморальними, духовно багатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розгортається кількома лініями. Найголовніша з них — це трагічна історія кохання між чистою душею, щирою в почуттях сільською красунею Катрею Дзвонарівною та паничем Михайлом.

Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Нарешті, важливою є й суперечність між показним народолюбством Михайла, його фальшивим, поверховим українофільством і справжньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси над усе. Спостерігаючи, як розгортаються події, як вирішується конфлікт, особливу увагу звертаємо на мову багатіїв: на те, як у ній розкриваються характери героїв, їхні індивідуальні й типові риси, внутрішній світ, справжня, глибинна сутність. У п’єсі основну увагу відведено образу панича Михайла. Саме він найповніше представляє «панське болото», розкрити сутність якого й мав на меті автор. М. Старицький майстерно побудував мовну партію Михайла. Кожна репліка, а   часто й окреме слово характеризують цю людину.

Вдумаймось, приміром, у першу ж репліку Михайла:

  • «Славно покачатись у траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… Тільки Павло й зможе!» Здається, небагато й сказано. Усього три речення. Але придивіться, як виразно в них окреслюється, нехай поки що й пунктиром, характер панича — «народолюба». Для нього власна втіха, власне задоволення — передовсім («славно покачатись у траві… затягтись сигарою»).

Уже й те, що палить він дорогу сигару, теж засвідчує його багатство, незвичку до простоти в житті, побуті. Михайлове «народолюбство» — нещире, показне. Говорячи про школу, він позіхає. З ремарки до першої дії дізнаємось: «Михайло, розкішно по-українськи одягнений». Оте означення «розкішно одягнений» натякає, що його одяг, як і все його «українство», є тимчасовою модою.

Найповніше образ Михайла розкривається в історії його кохання з Катрею. Граючи роль народолюбця, панич ходить на вечори, де збирається сільська молодь, займається етнографією, вчить і дітей, і молодь у школі. Але нещирість його поведінки відчувається у всьому, навіть у тому, як говорить панич: «…я…зо всіма вами щиро, як з рівними…» Отже, він і справді не вважає селян рівними собі. Зустрівши Катрю, Михайло закохався в неї. Та невдовзі, збезчестивши та знеславивши дівчину, своє ставлення до Катрі змінює. Хоч Михайло ще намагається переконати себе, що кохає її, обов’язково одружиться, насправді вона стала йому байдужою. Бо зустрічі з дівчиною для нього вже не рай, не чиста поезія, як раніше: «Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв’язався з божевільними! Спокою ні вдень, ні вночі — і все через тебе…» Панич і далі вигукує: «О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання!» Зрештою, він зовсім зрікається Катерини. І хоч в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна з впевненістю сказати — то було тверде рішення чи тимчасовий порив, який би ні до чого не привів.

А він же присягав Катрі: «…я без тебе жити не можу, дихати не можу… мені без тебе один шлях — отуди, під толоки!» І Павла нібито цілком щиро запевняє: «Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям,— і назову, і повінчаюсь!» Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тому, що по-справжньому любить Катрю й піде заради неї на все: відмовиться від батьківської спадщини, зречеться багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, котрий зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михай ла справжнього: «Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь: а дмухни на вас, подряпай трішки,— то такі ж мироїди у грунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, який стільки працює на благо народу — лікар Павло Чубань.

В образі Павла Старицький втілює свої ідеали боротьби за визволення народу шляхом поширення освіти, культури, єднання селян. Уже з перших реплік Михайла, з розмови Михайла з Павлом багато що розкривається: останній охоче працює в школі, йому не набридає спілкування з дітьми; роз’яснює Павло й селянам, як треба відстоювати свої права.

Розгляньте вихід VII дії другої — розмова Павла з селянами.

Михайло Старицький з великою симпатією, любов’ю зобразив представників народу — Катрю Дзвонарівну, її матір, Дмитра. В їх образах утілені такі притаманні українському народові риси, як душевна краса, щирість, співпереживання, почуття людської гідності.

Насамперед такою є Катря. Покохавши Михайла і повіривши в його любов, Катря забуває про себе. Дівчина почувається нерівнею, не вірить у своє щастя. «Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною вашою? Ні ступити, ні заговорити не вмію; ви взяли б собі камінь за плечі. І люде осміють, і Бог скарає: паруються тільки рівні»,— відповідає вона Михайлові на його слова про одруження. (Пригадайте слова Наталки з п’єси І. Котляревського: знайся кінь з конем, а віл з волом.) її кохання щире, глибоке, віддане, Вона про Михайла думає більше, ніж про себе: згодна на все, аби той був щасливий. Коли Катря довідалася, що Дмитро з ножем в руках шукає Михайла, щоб помститись за її знівечену долю, йде на панський двір, аби попередити коханого: «Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку,— хоче вбити!»

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Твір по драмі М. Старицького «Не судилось», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Учнівські твори з української літератури 9 клас
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Твір по драмі М. Старицького «Не судилось».

    
    Наверх