Твір по оповіданню Толстого «Після балу»

28.01.2011

У черговий раз я переконалася в мистецтві Товстого-Оповідача. Цього разу мені допомогло його чудове оповідання «Після балу», що заснований на дійсній події: все це відбувалося із братом письменника – Сергієм Миколайовичем Толстим. Цікава, що письменник використовує у сваєму добутку оповідання як від першої особи, так і від третього. Кожна із цих форм має сваї ідейно-художні завдання. Оповідання від першої особи стварює ілюзію сприйняття живаго голосу оповідача, має довірчу інтонацію. Ця форма дозваляє по-особливаму сильно виразити стан людини, його настрою, переживання. В оповіданні від третьої особи оповідач виступає як людина, що знає більше, ніж оповідач від першої особи. Він спостерігає героя добутку як би з боку.

Але все-таки в основному оповідання ведеться від першої особи – Івана ВасильовичО. Іван Васильович – один з головних героїв цього добутку. Це людина, що заперечує, що. «для особистого вдоськоналювання необхідно насамперед змінити умови, серед яких живуть люди». Він говарить: «От ви говарите, що людина не може сам по собі зрозуміти, що добре, що погано, що справа все в середовищі, що середовище заїдає.

А я думаю, що вся справа у випадку». На доказ сваїх слів він привадить випадок із пройденого їм життєваго шляху, розповідає про один день, що повністю перевернув його життя… ‘ Події розвертаються в 40-е роки XIX століття. У той час він був «студентом у провінційному університеті», жив, «як властива молодості»: учився й веселився. Був веселим, жвавим малим: качався з гір з панянками, гуляв з товаришами. Але головне його задовалення становили вечори й бали, тому що танцював він добре й був не потварний. Про одному з таких вечорів і розповідає герой Л. Н. Толстого. Це був бал в «губернського провадиря, добродушного дідка, багатія-хлібосола й камергера».

Усе було просто чудова: «залу прекрасна, з хорами, музикантами – знамениті в той час кріпаки поміщика-аматора, буфет чудовий і разливанное море шампанського». У той час Іван Васильович був п’яний від любові до Вареньке Б. Вана ж була чарівна:.«висока, струнка, граціозна й велична». Трималася вана завжди незвичайно прямо, «начебто не могла інакше, відкинувши небагато назад голову, і це давало їй, з її красою й високим на зріст, незважаючи на її худорбу, навіть кістлявість, якийсь царствений вид, що отпугивал би від її, якби не ласькава, завжди весела посмішка». У цей вечір герой оповідання не зауважував інших дівчин, перед його очима завжди стояло її «сяюче, що зарум’янилося з ямочками особа й ласькаві, милі ока». Він був по-справжньому щасливий. Іван Васильович танцював зі сваєї улюбленої майже всі танці: і кадрили, і польки, і вальси; «танцював до упаду». Герой насолоджувався суспільствам Вареньки й дуже боявся, що вана його покине, що батько її відвезе.

Але батько дівчини, «дуже гарний, ставний, високий і свіжий старий», цього не зробив. Він сподобався Іванові Васильовичу, у якого виникло «у той час якесь захоплено-ніжне почуття» до полковникО. І це почуття ще більше підсилилося, коли герой побачив, як танцює батько Вареньки зі сваєю дочкою. Іван Васильович перейнявся глибокою повагою до цього військоваго начальника «типу старого служаки миколаївської постави».  Ми бачимо щастя людини, причому це щастя сьогодення. Сам Іван Васильович так описує свій щиросердечний стан у той момент: «Я був не тільки веселий і задовалений, я був щасливий, блаженний, я був добрий, я був не я, а якась неземна істота, що не знає зла й здатне на одне добро».

Він обіймав у той час увесь світ сваєю любов’ю й боявся тільки одного – щоб що-небудь не зіпсувало його щастя. Такий головний герой оповідання на балі. На балі Іван Васильович навіть і не замислювався, що може існувати зовсім інший світ: злий і жорстокий. У прекрасному настрої прийшов він додому й довго не зміг заснути – від щастя. Він вийшов прогулятися й пішов у напрямі до будинку Вареньки. Всі йому було особлива мило: і коня, що рівномірно погойдують під глянсуватими дугами мокрими головами, і покриті рогожками візники, що шльопали у величезних чоботях поруч вазів, і будинку, казавшиеся в тумані дуже високими, У душі Івана Васильовича все співало й зрідка чувся мотив мазурки, але він почув у той ранок і якусь іншу, жорстоку, негарну музику, ставши при цьому свідком жахливаго видовищО.

Він побачив, як солдати проганяли через лад за втечу татарина, що був прив’язаний до рушниць двах солдатів і на який по обидва боки сипалися удари. При кожному ударі що карається повертав зморщене від страждань особа в ту сторону, з якої падав удар, і не говарив, а схлипували: «Братики, помилосердуйте. Братики, помилосердуйте», Але його голос не був почутий. Спина татарина являла собою «щось таке строкате, мокре, черване, неприродне», що Іван Васильович не повірив, щоб це могло бути тіло людини. Побачене зробило на нього сильне враження, але особлива він був вражений тим, що високим військовим, що очолював загін солдатів, виявився батько Вареньки.

Іванові Васильовичу стало настільки соромно, що, не знаючи, куди дивитися, начебто він був його викрито в самому ганебному вчинку, він опустив очі й поквапився піти додому. На серце в нього була «майже фізична, що доходила до нудоти, туга», така, що він не – ськільки разів зупинявся, і йому здавалося, що от-от його вирве всім тим жахом, що він побачив. Герой був під таким враженням, що засипаючи, він «услыхал і побачив знову всі й підхопився». Після цього випадку бажання надійти на військову службу в Івана Васильовича зникло, він вирішив не тільки не надходити на військову службу, але й взагалі ніде не служити, щоб завжди бути в ладах зі сваєю совістю. На образі головного героя оповідання «Після балу» Л. Н. Толстой показав пробудження в людині совісті, почуття відповідальності за ближнього й любові до нього.

Понравилось сочинение » Твір по оповіданню Толстого «Після балу», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з української літератури

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Твір по оповіданню Толстого «Після балу».

    
    Наверх