Давайте поглянемо на творчість А. Свидницького як на явище новаторське в історії української літератури, зокрема на роман «Люборацькі», який був новаторським на той час і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Назвемо лише найосновніші з них:
Роман недаремно названо автором «сімейною хронікою». Письменник ніби витрусив з власного серця події і переживання дитячих днів, коли він жив із батьком та матір’ю і коли навчався в бурсі. Окремі персонажі повісті А. Свидницького «Люборацькі» ніби спроектовані з реальних людей, які були близько знайомі письменникові. Наприклад, образ отця Гервасія великою мірою виписаний із батька Анатолія Свидницького — Патри-кія. Частково і образ матушки нагадує матір письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку.
Образ Антося — це втілення,характеру, звичок і уподобань самого письменника. Доля Антося в романі трагічна, як і доля самого Свидницького. Напевне, автор підсвідомо передчував свою ранню кончину…
Для зображення сестер Масі і Орисі послужили прототипами сестри Свидницького Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п’яницею і грубіяном. У романі показано, як Тимоха убиває молоду жінку Орисю пляшкою, «яку й об комин не розіб’єш», тяжко знущається з старої попаді, аж поки не потрапляє за грати. Проте слід зазначити, що автор не фотографічно відобразив живі людські постаті, а художньо відтворив типове для провінційних куточків України середини XIX століття.
Авторська позиція у творі зумовлена композиційно так, що він ніби збоку спостерігає події і переказує те, що побачив, пережив колись раніше. Навіть трагічні епізоди в сюжеті (самогубство Масі, смерть Антося, вбивство Орисі) відтворюються без гостроти психологізму, а як констатація неминучої події.
Сюжет роману розвивається поступово, з логічною послідовністю викладу подій. Автору притаманне глибоке знання матеріалу, багатства народної мови, життя церкви і мирян.
Починається роман пейзажним малюнком подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Любораць-ких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а отже, й подаяння на церкву скупі. Проте сім’я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері. Панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.
Виховання дітей нічим не відрізняється від виховання у простих селянських родинах.
Зав’язкою дальшого розвитку сюжету є розповідь про відвідини о. Гервасієм польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконував його, що все українське — то мужиче, низьке й некультурне. І, нарешті, впевнив отця віддати найстаршеньку вчитися до.польського пансіону.
Серед молодшого покоління центральне місце займає образ сина Люборацьких Антося, який є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні втрачали свідомість.
Але що могла зробити одна юна палка душа проти цілої системи з людиноненависницькими законами? Система знищила Антося. Його, одного із найздібніших і учнів, випускають із семінарії «вне разряда» та ще й насильно одружують з підстаркуватою дівкою, а Галя, яку кохав Антось, не буде з ним. В розквіті сил, вкрай спустошений безнадією і смутком, Антось помирає. «Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія та…»,;— промовив він перед тим, як дихнути востаннє. Коли це все діялося, вже не було на світі отця Гервасія. Паніматка ледве зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки прикрість та біда. Гіркотою і болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: «Господи, Господи! — подумала мати,— попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла, та така, що з голими руками не приступай, а цей монахом став».
Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках. Але самодур зять глумиться над старою жінкою, виганяє її з хати і, зрештою, осиротив єдиного внука — малого Фоню: вбив його матір, а свою дружину Орисю, коли та одного разу вступилася за парафіян.
Попри окремі комічні епізоди, твір сумний, сповнений трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацька помирає в дорозі, і її, віруючу людину, ховають неподачік корчми, «і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жидекя-та — прибіжить, тупне, плюне й назад, аж поки й не заорали його». Теклю — наймолодшу Люборацьких — віддають у мопастир. Лише Галя, колишня кохана Антося, живе щасливо, одружившись з підлим донощиком Робусинським. Вона зневажила і кохання, і пам’ять про Антося. Використавши цитатний матеріал, вчитель може запропонувати подумати старшокласникам над питанням:
Роман «Люборацькі» А. Свидницького становить неабиякий інтерес для сучасних юних читачів. Тож давайте не погасимо тих огнів, що вже спалахнули в схованках історії української літератури і на дорозі до її пізнання.
Понравилось сочинение » Твір по роману А. Свидницького «Люборацькі», тогда жми кнопку
Самые популярные статьи:
Домашнее задание на тему: Твір по роману А. Свидницького «Люборацькі».