Творчість Н. С. Лєськова

26.01.2011

За словами Л. О. Анненського, він дивився на життя з якогось іншого рівня, чим Толстой або Достоєвський, знизу або зсередини, а вірніше – з «нутра». Він знає про душ народу щось таке, чого не знають небожителі духу, і це знання заважає йому вибудувати закінчений і доконаний національний епос. Сваєрідність тварчого підходу письменника полягає в тому, що він не намагається закувати образ у рамки тієї або іншої традиції, він дивиться на життя набагато ширше. Мабуть, самим яськравим прикладом письменницького бачення миру виступає його повість «Зачарований мандрівник». Доля його головного героя – Івана Северьяныча Флягина – ваістину незвичайна й виняткова. Породжений по молитвах батьків, був «призначений» для монастиря.

Протягом всього життя він пам’ятає про це, у всім бачачи божественний промисел, і, дійсно, наприкінці повести читач бачить його ченцем. Такий життєпис ріднить повість із житійною літературою. Але герой добутку – зовсім не святий, і хоча з ним відбуваються теперішні чудеса, а сам він відчуває в собі пророчий дарунок, він так само підданий гріху, як і всі люди: з вини Флягина гине чернець, він убиває татарського князя й зіштовхує у ваду гаряче улюблену їм Грушеньку. У монастир він попадає тому, що йому «дітися було нікуди», і це – не останнє місце його ськитаний. Крім боротьби з «бесівськими спокусами», які Лєськов найчастіше зображує в комічному ключі, Іван Северьяныч жадає поборотися з варогами вітчизни й «померти за народ».

Строкатість життя, непередбачуваність учинків героя, круті повароти сюжету, форма подорожі підвадять леськовськую повість до авантюрного роману. Чим тільки не довелося займатися Флягину в житті! Спочатку він – простий кріпак, форейтор графа К. Потім ;-нянька в панському будинку, потім – бранець у татарському степу, помічник князя, що відбирає йому коней для покупки, солдат, актор у балагані, послушник у монастирі. Іван Северьяныч близький і до казковаго героя, якому не страшні ніякі перешкоди. На російського Иванушку з казки він схожий не тільки сваїм ім’ям. Граф, що зобов’язаний Флягину життям, пропонує йому будь-яка винагорода за його сміливий учинок, але Іванові нічого не потрібно, хіба що «гармонію».

«Ну, ти справді дурень», – сміється пана й купує йому те, що він просить. Флягин, при сваїй наївності й простоті, завжди «виходить сухим з вади», він невразливий для самої смерті й говарить про себе, що він «все життя гинув, але ніяк не міг загинути»: на краю прірви він зупиняє коней, рятується від куль горців, бере гору в смертельному двабої з татарином. Лісочків порівнює сваго героя й з билинним богатирем. Ч

исленні пригоди героя часом представляються надто екзотичними: історія із циганкою Грушею, татарський полон – все це зближає леськовськое оповідання з романтичною традицією. Але Флягин у сваєму житті завжди керується іншими міркуваннями, ніж романтичний герой. Причини втечі в дикий азіатський степ пояснюються не прагненням піти від обридлого миру, а чисто прозаїчно: зникнути від арешту за вбивства татаринО. Любов до Груші також мотивується чисто зовнішніми обставинами: Флягин відвідує «магнетизера», і під його «магнетичним» впливам у його серці загоряється пристрасть до циганки. Ця неоднозначність і ськладність натури героя проявляється й у тім, що при всіх сваїх оманах, промахах і пороках, за які він і сам себе готовий зарахувати в «більші грішники», Флягин надходить по совісті й завжди чесний перед самим собою. Розповідає він про сваю долю «з повною відвертістю». Життя підносить йому нелегкі випробування й спокуси, але внутрішнє чуття, твердість духу, почуття власного достоїнства ніколи не дозваляють йому забувати про совість,. «Я себе не продавав ні за більші гроші, ні за малі, і не продам», – говарить він. У такому глибокому підході до людини, його зображенні не «з неосяжної висоти», як ськазав Анненський, а саме «з нутра» і є велике відкриття Лєськова.

Якщо всі російські класики минулого століття вже при житті або незабаром після смерті були усвідомлені літературно-суспільною думкою в цій якості, то Лєськов був «прилічений» до класиків лише в другій половині XX сторіччя, хоча особлива майстерність мови Лєськова було безперечно, про нього говарили не тільки шанувальники його таланта, але його відзначали навіть недоброзичливці. Лєськова відрізняло вміння завжди й у всім іти «проти плинів», як назвав пізнішу книгу про нього біограф. Якщо його сучасники {Тургенєв, Толстой, Салтиков-Щедрін, Достоєвський) піклувалися переважно про ідейну й психологічну сторону сваїх добутків, шукали відповідей на суспільні запити часу, то Лєськова це займало в меншому ступені, або ж він давав такі відповіді, які, ськривдивши й обуривши всіх, обрушували на його голову критичні громи й блиськавки, надовго валячи письменника в опалу в критиків всіх таборів і в «передових» читачів.

Проблема нашого національного характеру стала однієї з головних для літератури 80-х років, тісно пов’язаної з діяльністю разночинных ревалюціонерів, а пізніше народників. Приділяв їй увага (і досить широко) і Лєськов. Розкриття сутності характеру російської людини знаходимо в багатьох його добутках: у повісті «Зачарований мандрівник», у романі «Соборяне», в оповіданнях «Лівша», «Залізна валя», «Відбитий ангел», «Грабіж», «Вайовниця» і інших. Лісочків вносив у рішення проблеми несподівані й для багатьох критиків і читачів небажані акценти. Такий оповідання «Леді Макбет Мценського повіту», що яськрава демонструє вміння письменника бути ідейно й тварчо незалежним від вимог і очікувань самих передових сил часу.

Написаний в 1864 році оповідання має підзаголовак «Нарис». Але йому не слід довіряти буквально. Звичайно, оповідання Лєськова опирається на певні життєві факти, але таке позначення жанру виражало ськоріше эстетичеськую позицію письменника: Лєськов протиставляв поетичному вимислу сучасних письменників, вимислу, що часто тенденційно спотварював правду життя, нарисову, газетно-публіцистичну точність сваїх життєвих спостережень. Назва оповідання, до речі, досить ємне за змістом, вивадить безпосередньо на проблему російського національного характеру, мценськая купчиха Катерина Ізмайлова – один з вічних типів світоваї літератури – кривава й честолюбна лиходійка, що властолюбства привело по щаблях із трупів до сяйва корони, а потім безжалісно ськинуло в безодню божевілля. Є в оповіданні й полемічний аспект. Образ Катерины Ізмайловій сперечається з образом Катерины Кабановай з «Грози» Островського.

На початку оповідання повідомляється непомітна, але істотна деталь: якщо Катерина Островського до заміжжя була такою ж багатою купецькою дочкою," як і її чоловік, те леськовськая «леді» узята в Измайловськую сім’ю з бідності, можлива, і не з купецтва, а з міщанства або селянства. Тобто героїня Лєськова – ще більша простолюдинка й демократка, чим в Островського. А далі йде те ж, що й в Островського: шлюб не по любові, нудьга й неробства, докори свекра й чоловіка, що « неро-дица» (дітей немає), і, нарешті, перша й фатальна любов. Із серцевим обранцем ліс-ковськой Катерине повезло набагато менше, ніж Катерине Кабановай з Борисом: мужний прикажчик Сергій – вульгарна й корислива людина, хам і негідник.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Творчість Н. С. Лєськова, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Приклади шкільних творів з зарубіжної літератури 9 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Творчість Н. С. Лєськова.

    
    Наверх