Любов до України у творчості Стуса на прикладі твору «За літописом Самовидця»

Але любити рідний край не означає лише захоплюватись його красою, оспівувати її. Справжня любов полягає в тому, щоб бачити також і темні сторони в житті народу, навіть його гріхи, намагатись, щоб Батьківщина ставала Чистішою, кращою. Найвидатніші поети, справжні сини України — Т. Шевченко, І. Франко, П. Куліш, О. Олесь, Є. Плужник, В. Сосюра, В. Симоненко не минали похмурих сторінок нашої історії.

Т. Шевченко показує, як в Україні українці ж таки «кайданами міняються, правдою торгують», «людей запрягають в тяжкі ярма». А у вірші «За байраком байрак» розповідає про козаків, яких «І земля не приймає», бо «Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти», а вони «По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата». Так, справді, були випадки, коли гетьмани, старшини продавали в неволю українців. До цього призводили чвари, усобиці, боротьба за владу. І. Франко в пролозі до поеми «Мойсей» також гнівно докоряє своєму народові, який мовчки терпить те, що йому на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних…

І обурюється:

• Невже повік уділом буде твоїм
• Укрита злість, облудлива покірність
• Усякому, хто зрадою й розбоєм
• Тебе скував і заприсяг на вірність?

В. Стус також осмислював чорні сторінки нашої історії й у вірші «За літописом Самовидця», де змальовує жахливі часи усобиць в Україні, коли брати проливали рідну кров, продавали близьких у ясир, підіймали руку навіть на матір. Уже з перших рядків окреслюється страшна апокаліптична картина братовбивчої боротьби, якої жахаються не тільки люди, а й природа, сонце, і сам Бог.

Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарів — високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Сонце — символ життя, світла, радощів — і те украдене, воно перелякане тим, що діють люди, зизить схарапудженим оком. Жах від побаченого на землі передається чисто стусівсь-ким порівнянням: мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. Принагідно варто зауважити, що до образу коня, улюбленого і звичного в народнопісенній творчості, В. Стус звертається в момент найвищого емоційного напруження твору, втілюючи в ньому, як і в пісні чи в думі, добрі начала — вірності, незрадливості, а то й підносить його до категорії моральності. Тут варто пригадати епізод із колядуванням у «Зачарованій Десні» О. Довженка, коли малий Сашко обіцяє собі ніколи, ні за які гроші не продавати коня, який рятував йому життя, вірно служив, ділив з ним і небезпеки, і радощі, й горе.

І ось у поезії «За літописом Самовидця» В. Стус почуття жаху перед руїною, яку переживає українська земля, увиразнює пронизливим порівнянням — сонце дивиться на землю, мов кінь, що чує під серцем ножа. У цій зовні такій наче простій, мало не побутовій картині чується потрясіння моральних устоїв народу. Коня не можна продавати! — твердить народна пісня. А тут — ніж під серцем коня, першого й най-вірнішого друга людини, найперш — воїна-козака. Не випадково ж відразу за ним — крізь хмари й дим пожарищ — на зруйновану землю, на пустку дивиться усмерть сполотніле божа. Звернемо увагу, що Бога В. Стус у поезіях згадує досить часто як символ совісті людської, віри в добро та справедливість. Можна принагідно згадати вірші «Ввесь обшир мій — чотири на чотири». «Тюремних вечорів смертельні алкоголі», «Там, за безкраєм, там, за горою», «Господи, гніву пречистого», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни», «Дивлюсь на тебе — і не пізнаю», «Трени М. Г. Чернишевського» та багато ін. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, коли він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму заповідей любові до людини, до рідної землі.

Інколи Бог виступає як символ покари за вчинене зло. У вірші «Немає Господа на цій землі» В. Стус пише про нелюдські кривди, яких і Бог не витримав і «Пан-Бог помер», а залишився «потворний бог — почвар володар і владика люті». І тільки у вірші «За літописом Самовидця» поет називає його зменшувально-презирливим словом божа, та ще й посилює його епітетом сполотнілим від страху. Адже те, що він бачить на землі, настільки жахливе, що вразило й самого Бога.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Любов до України у творчості Стуса на прикладі твору «За літописом Самовидця»

Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 12 класс

Сочинение нашли по слову: Стус Василий Семёнович