Любов до України у творчості Стуса на прикладі твору «За літописом Самовидця»

Скажені — оскаженілі від жадоби влади та багатства, від ненависті — сини України, як з гіркою іронією називає їх поет, чинять страшний гріх, закликаючи собі на допомогу — в боротьбі проти братів — чужоземців: той з ордами ходить, а гой накликає Москву. Мати — найсвятіше слово в нашому словнику. Та скажені сини зневажили все, що є найдорожчого, святого — і от мати не встане, розкинула руки в рову. Адже вони вчинили непрощенний, страшний злочин. Поет передає отой вир страшних подій за допомогою нагнітання ряду дієслів: найшли, налетіли, зам’яли, спалили, побрали з собою весь тонкоголосий ясир… Мати-жінка й мати-Україиа проклинають зрадливих синів. Але й крізь страшні прокльони проривається гірка материнська любов — як пролісок з-під холодної криги: «Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові» Мати проклинає синів, які принесли стільки горя Вкраїні, своїм-таки людям… але й проклинаючи, мимоволі вона називає їх ласкавим словом синочки та, як звикла, бажає їм — були б ви здорові. Так передає поет безодню материнського горя, в якому ненависть до   синів   зливається   з   любов’ю,   молитва — з   прокльоном.

Картини страшної руїни В. Стус подає в народнопісенному ключі, часом образи його перегукуються з Шевченковими:

• І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
• І Буг почорнілий загачено тілом людським…
• Мати пророчить зрадливим синам тяжкі кари.
• Та головне, що мучить — А де ж Україна?
• Все далі, все далі, все далі.
• Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.

І образ сонця, й коня, що чує під серцем ножа, й враженого Бога, й материнські прокльони, випалена земля, загачені трупом людським річки, й рідні люди, продані в неволю,— все це волає до тебе, кричить: схаменіться! Отямтеся! Що ви робите, люди? Забудьте зло й ненависть, ви ж брати! Зовсім інші часи, інші події, інші герої, але хіба ж не таке засудження братовбивства, невміння братів знайти спільну мову звучить у новелі «Подвійне коло» з роману «Вершники» Ю. Яновського? Хіба ж сьогодні не ворожнеча між братами, народами приносить стільки лиха людям?

Так, вдаючись до далекого історичного минулого України, до однієї з її найчорніших, найтрагічніших сторінок, В. Стус через роки звертається до сучасників, навчає відкинути ворожнечу, брататися, знайти спільну мову — на добро, на радість Україні. Бо інакше — й нам загрожують оті страшні апокаліп-тичні картини, які вже переживала Україна в сімнадцятому столітті,— та й у роки громадянської війни, а також у часи сталінської тиранії. Щоб  глибше усвідомить загальнолюдський зміст вірша «За літописом Самовидця», вчителеві варто знайти можливість познайомити їх із циклом «Трени М. Г. Чернишевсько-го». Цикл цей близький до вивченої на уроці поезії. Зробити це можна по-різному. Можна, аналізуючи її, провести паралелі із віршами циклу «Трени М. Г. Чернишевського». У цьому циклі наче паралельно звучать голоси двох митців — самого В. Стуса та М. Чернишевського, яких єднали й трагічна доля, й погляди на жорстоку й несправедливу рідну землю, й біль за народ, який допустив до страшної наруги над собою.

Обидва митці ставляться до своїх народів з найвищою мірою вимогливості, вважаючи, що в страшних беззаконнях — і років російського самодержавства, й сталінського деспотизму — винен і сам народ. Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах. Як і в поезії «За літописом Самовидця», в циклі показані народні страждання,  звинувачуються ті,  хто  винен  у них. Поет порушує проблему сумління. «Держава напівсонця, напізтьми», допустивши злочини насильства над невинними людьми, сама не знаходить собі спокою, нею неспокутний трусить гріх і докори сумління дух потворять. Тут же йдеться й про ідею моральної покари: Тота сльоза тебе іспопелить, і лютий зойк завруниться стожало ланами й луками. І ти збагнеш обнавіснілу всенищівність роду. Володарю своєї смерті, доля — всепам’ятка, всечула, всевидюща— нічого не забуде, не простить.

Через внутрішні роздуми, звертання, через картини північної скупої природи й спогади про Україну розкривається трагедія рідного краю, а разом підносяться ті, хто виступав за правду, за любов, не корився кривді, вірив у перемогу.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Любов до України у творчості Стуса на прикладі твору «За літописом Самовидця»

Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 12 класс

Сочинение нашли по слову: Стус Василий Семёнович