Товары

Василь Стус (1938—1985)

21.01.2010

Українська поезія тісно пов’язана з многотрудним життям народу, визначалась ним і визначала його, була вершиною його духовності. У найяскравіших виявах ця поезія випереджала свій час, вступала в суперечності з «неправдою світовою», за що платила долями й життями кращих своїх синів. Від Тараса Шевченка до Василя Стуса…

В. Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Широко відомий він за рубежем. А насамперед поет був Людиною з великої літери, яка відважно й самозречено виступила за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму — цих високих, вічних загальнолюдських цінностей, за національну гідність і самостійність українського народу. А розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Стуса під час Різдвяних свят, 6 січня 1938 року в сели Ріїхнівка Гайсинського району на Вінниччині. Батьки його були селянами. Дитинство, яке сам він назвав «гарним», проходило в атмосфері добра та любові. А ще — народної ПІСНІ.

«Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати… Найбільший слід на душі — од маминої колискової «Ой люлі-люлі, моя дитино». Шевченко Над колискою — це не забувається. А співане тужно «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й досі»  3 чистого джерела народної пісні черпав майбутній поет любов до добра, краси, від мами і від пісні вчився над усе ставити чисту совість і слово правди.

Навчався спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди сім’я переїхала, коли Василько був ще маленьким хлопчиком. Пам’ять по собі школа залишила безрадісну. «Шкільне навчання — вадило. друге — дурне»,— згадував пізніше Василь. Проте саме в школі прокинулася в нього потреба віршувати: «В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов».

Вищу освіту Василь Стус дістав на історико-філологічному факультеті Донецького державного педагогічного інституту. Студентські роки він пізніше назвав «трудними». Стосувалося це, очевидно, й матеріального буття, і, ще більшою мірою, казенного схоластичного навчання, зокрема тієї фальші у висвітленні історичного минулого нашого народу, якою була просякнута тогочасна офіційна наука, а передовсім — історія. Мабуть, не випадково після слів про «трудні» інститутські роки поет гворить, що його «перша публіцистика віршована — позови з історією».  Студентом Стус глибоко зацікавився світовою літературою, передусім поезією. Серед улюблених письменників — М. Рильський і В. Свідзинський, Б. Пастернак і Й. В. Гете, Р. М. Рільке, С. Квазімодо. Він прагне осягнути таємниці художньої майстерності таких різнопланових письменників, якими були Л. Тол-стой і В. Стефаник, А. Камю та В. Фолкнер. Усе життя пін виявляв інтерес до митців, які відзначались неординарніс-тю світобачення, інтелектуалізмом, світовідтворенням через призму філософізму, новаторськими пошуками в галузі художньої форми, не зупиняючись інколи перед виходом за межі раціонального.

Як би там не було, та Василь Стус зумів узяти навіть із тогочасного  обкроєного вузівського навчання дуже  багато. Закінчивши інститут, молодий учитель їде в сільську Тауж-нянську семирічну школу Гайворонського району на Кіровог-радщині, «стужілий за справжньою (не донецькою) Україною», він там «витеплів душею, звільнився від студентського схимництва». Как учитель, В. Стус залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег, хоч і працював він там усього два місяці — до призову в армію. «До Василя учні горнулися — це вам всі скажуть… Після уроків він залишався з учнями, хотів більше грамоти навчить…» — згадував його колега-вчитель’, Після служби в армії (1959—1961 роки), де «вірші, звичайно, майже не писалися», В. Стус у 1961 —1963 роках учителює в Горлівці на Донбасі, працює літредактором газети «Соціалістичний .Донбас». Ці роки він назвав «часом поезії», захоплюється вершинними досягненнями світової та української літератур, багато пише сам. Перший вірш надрукований у 1959-році.

У 1961 році В. Стус вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка, працює над дисертацією на тему «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі художньої прози)».

У ті роки поет багато друкується, з’являються його поезії у журналах «Вітчизна», «Дніпро». Першою публікацією, якою він заявив про себе як про цікавого, неординарного поета, була добірка віршів у «Літературній газеті» (тепер — «Літературна Україна) 22 грудня 1959 року. Окрилило його й те, що тепле вступне слово до неї написав А. Малишко. Перша половина шістдесятих років була позначена помітним, хоч і недовготривалим, розквітом духовного життя в Україні. Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього, що не узгоджувалось з офіційною ідеологією, пролунали перші сміливі голоси молодих письменників Д. Павличка, В. Симоненка, Ліни Костенко, І. Драча, Є. Гуцала, В. Дрозда, М. Вінграновського, які прагнули по-новому побачити і відтворити світ, поглянути на людину не як, на бездушний дрібненький гвинтик, а як на неповторну осо-, бистість, цілий духовний всесвіт.

Шістдесятники докорінно оновили арсенали поезії, виробили нові підходи до творення образів, які будувалися на широкій асоціативності, сміливому введені в мистецьку практику понять і категорій, пов’язаних із досягненнями науково-технічного прогресу — з розвитком космонавтики, атомної фізики, генетики, значною мірою деструктували застиглі уявлення про традиційні поетичні жанрові форми, збагатили образну мову. Однією з істотних прикмет творчості молодого покоління було органічне злиття народнопісенного начала з інтелектуальним, філософським, а також творче використання найновіших досягнень світової літератури.

Та з другої половини шістдесятих років в житті країни відбулися зміни. З усуненням від влади Хрущова розпочався мертвотний період застою, переслідування всіх, чиї погляди та переконання не збігалися з офіційними канонами, їм чіпляли ярлики «націоналістів», «дисидентів», заарештовували, кидали до в’язниць та гулагівських таборів. Кращі представники інтелігенції утворили клуб творчої молоді, до якого входили художники А. Горська та її. Заливаха, літературознавці й письменники І. Дзюба, М. Коцюбинська, ї. Світличний, Є. Сверстюк, режисер Л. Танюк. Вони протестували проти арештів, гонінь на національну інтелігенцію, проти переслідувань за прогресивні переконання. І самі ж перші зазнали переслідувань.

Задушлива атмосфера панувала тоді й в Інституті літератури АН України, директором якого був М. Шамота. Певна річ, що В. Стус із його загостреним почуттям справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, не міг ужитися в такій обстановці, і його у вересні 1965 року виключають з аспірантури. Формальною причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Після перегляду картини до глядачів звернувся Василь Стус і запропонував висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ вставанням. А в наказі М. Шамоти значилося, що Стус звільнений «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу»…

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Василь Стус (1938—1985), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Василь Стус (1938—1985).

    
    Наверх