Війна є противне людському єству стан

28.01.2011

«Війна є противне людському єству стан», – писав Лев Толстої, і ми змушені погодитися із цим твердженням, адже війна приносить страх, кров, сльози. Війна також є й випробуванням для людини. Проблема морального вибору героя на війні характерна для всього тварчості В. Быкова. Ця проблема ставиться практично у всіх його повістях: «Альпійська балада», «Обеліськ», «Сотників» і інших. У повісті Быкова «Сотників» підкреслено загострена тема справжнього й мнимого героїзму, що становить суть сюжетної колізії добутку

В повісті зіштовхуються не представники двах різних мирів, а люди однієї країни. Герої повести – Сотників і Рибалка – у звичайних умовах, можлива, і не виявили б Свою щиру натуру. Але під час війни Сотників із честю проходить через важкі випробування й приймає’ смерть, не відрікаючись від сваїх переконань, а Рибалка перед особою смерті міняє сваї переконання, віддає Батьківщину, рятуючи сває життя, що після зрадництва втрачає всяку ціну. Він фактично стає варогом.

Він іде в мир інший, далекий нам, де особисте благополуччя ставиться над усе, де страх за сває життя змушує вбивати й віддавати. Перед особою смерті людина залишається таким, який він є насправді. Тут перевіряється глибина його переконань, його цивільна совість. Ідучи на завдання, вани по-різному реагують на майбутню небезпеку, і здається, що сильний і кмітливий Рибалка більше підготовлений до подвигу, чим квалих, хварих Сотників. Але якщо Рибалка, що все життя «ухитрявся знайти який-небудь вихід», внутрішньо готовий до зрадництва, то Сотників до останнього подиху залишається вірним боргу людини й громадянинО. «Що ж, треба було зібрати в собі останні сили, щоб з достоїнствам зустріти смерть… Інакше навіщо тоді життя? Занадто нелегко дається вана людині, щоб безтурботно ставитися до її кінця». У повісті Быкова кожний зайняв у ряді жертв сває місце. Всі, крім Рибалки, пройшли свій смертний шлях до кінця. Рибалка став на шлях зрадництва тільки в ім’я порятунку власного життя. Спрагу продовження життя, жагуче бажання жити відчув слідчий-зрадник і, майже не роздумуючи, в упор приголомшив Рибалки: «Збережемо життя.

Будеш служити великої Німеччини». Рибалка ще не погодився йти в поліцаї, а його вже позбавили від катувань. Рибалка не хотів умирати й дещо вибовкав слідчому. Сотників під час катування непритомнів, але не ськазав нічого. Поліцаї в повісті зображені тупий і жорстокими, слідчий – хитрим і жорстоким. Сотників примирився зі смертю. Він хотів би вмерти в бої, але це стало для нього неможлива. Єдине, що йому залишалося, визначитися у відношенні до людей, оказавшимся поруч. Перед стратою Сотників зажадав слідчого й заявив: «Я – партизан, інші отут ні при чому». Слідчий наказав привести Рибалки, і той погодився надійти в поліцію. Рибалка намагався переконати себе, що він не зрадник, що втече. В останнього хвилини життя Сотників зненацька втратив

Свою впевненість у праві жадати від інших того ж, чого він жадає від себе. Рибалка став для нього не свалотою, а просто старшиною, що як громадянин і людина не добрала чогось. Сотників не шукав співчуття в юрбі, що оточувала місце страти. Він не хотів, щоб про нього погано думали, і розлютився тільки на ката, що виконував обов’язку, Рибалки. Рибалка вибачається: «Прости, брат». «Іди ти до чорта!» – треба відповідь. Що трапилося з Рибалкою? Він не здолав долі заплутавшегося на війні людини. Він щиро хотів повіситися. Але обставини перешкодили, і залишився шанс вижити. Але як вижити? Начальник поліції думав, що «підібрав ще одного зрадника». Навряд чи начальник поліції розумів, що діється в душі цієї людини, що запутались, але враженого прикладом Сотникова, що був кристально чесним, що выполнили борг людини й громадянина до кінця. Начальник побачив майбутнє Рибалки в служінні окупантам.

Але письменник залишив йому можливість іншого шляху: продовження боротьби з варогом, можливе визнання у сваєму падінні товаришам і, в остаточному підсумку, спокута провини. Добуток перейнятий роздумами про життя й смерть, про людський борг і гуманізм, які несумісні з будь-яким проявам егоїзму. Поглиблений психологічний аналіз кожного вчинку й жесту героїв, ськороминущої думки або репліки – одна з найдужчих сторін повести «Сотників». Тато Римський вручив письменникові В. Быкову за повість «Сотників» спеціальний приз католицької церкви. Цей факт говарить про те, яке загальнолюдський, моральний початок убачається в цьому добутку. Величезна моральна сила Сотникова полягає в тому, що він зумів прийняти страждання за свій народ, зумів зберегти віру, не піддатися тієї низинної думки, який піддався РибалкО. «Однакова зараз смерть не має змісту, вана нічого не змінить». Це не так – страждання за народ, за віру завжди мають сенс для людства. Подвиг вселяє моральну силу в інших людей, зберігає в них віру.

Тема Великої Вітчизняної війни займає важливе місце у тварчості Василя Быкова. Честь, совість, достоїнства, вірність сваєму боргу – саме ці проблеми зачіпаються письменником. Але все-таки головною темою тварчості Быкова залишається, безумовно, тема героїзму. Причому письменника цікавить не стільки його зовнішній прояв, ськільки те, яким шляхом людина приходить до подвигу, до самопожертви, чому, в ім’я чого робить героїчний учинок.

Характерною рисою військових повістей Быкова є те, що в центрі зображення виявляється людина в екстремальній ситуації, і положення таке, що герой повинен негайно зробити вибір: героїчна смерть або ганебне життя зрадникО. І до такого прийому автор прибігає не випадкова, адже у звичайній обстановці не може повністю розкритися характер людини. Щодо цього не становить виключення й повість «Сотників».

На перших сторінках повести перед нами з’являються два бійці одного з партизанських загонів – Сотників і Рибалка, які морозною, вітряною ніччю відправляються на завдання. Їм доручене будь-що-будь добути продовальства для втомлених, змучених товаришів. Але ми бачимо, що бійці в нерівному положенні: Сотників іде на завдання з важкою застудою. А на питання Рибалки, чому той не відмовився йти, якщо хваро, відповідає: «Тому й не відмовився, що інші відмовилися». Ці слова Сотникова говарять нам про його сильно розвинене почуття боргу, свідомості, мужності, витривалості.. По ходу оповідання ми бачимо, що головних героїв переслідує одна невдача за іншою. По-перше, виявився спаленим хутір, де вани сподівалися дістати продовальства. По-друге, Сотникова ранили в перестрілці з варогом.

Цікава така деталь – автор зовнішня дія супроваджує дією внутрішнім. Особлива це помітно в розвитку образа Рибалки. Спочатку Рибалка небагато незадовалений Сотниковым, його нездужанням, що не дозваляє їм рухатися досить швидко. Це легке невдовалення переміняється те жалістю й співчуттям, те мимовільним роздратуванням. Але Биків показує цілком гідне повадження Рибалки, що допомагає Сотникову нести зброя, не кидає його одного, коли той не може йти через поранення. По натурі Рибалка аж ніяк не зрадник і тим більше не замаськований варог, а нормальна людина зі сваїми достоїнствами й недоліками.

Рибалка – міцний і надійний хлопець, у якому живе почуття братерства, товариства, взаимовыручки. Але такий він у звичайній бойовій обстановці. Залишившись же наодинці з пораненим, що задихається від кашлю, Сотниковым серед сніжних заметів, без їжі й у постійній тривазі бути схопленим фашистами, Рибалка зривається. І коли він попадає в полон, у його душі відбувається надлам. Він хоче жити. Боєць не хоче віддавати Батьківщину, намагається знайти вихід з тієї ситуації, у якій він виявився. Примітний його розмова із Сотниковым після допиту: «Ти послухай, – помовчавши, гаряче зашептав РибалкО. – Треба прикинути смирними. Знаєш, мені запропонували в поліцію, – якось сам не бажаючи того, ськазав РибалкО.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Війна є противне людському єству стан, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з української літератури

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Війна є противне людському єству стан.

    
    Наверх