Володимир Миколайович Сосюра (1898—1965)

15.01.2010

Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898р. Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота». Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.

У 1911р. В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота. 14 жовтня 1917р. Лисичанська газета «Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу. У 1918р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полети до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя. У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У1920— 1921 рр. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі.

Цікавим при цьому є один надзвичайно характерним для Сосюри момент: два Сосюри — українець і комуніст — минуть в одному Сосюрі-поеті поруч, але зовсім окремим житнім. До певного часу вони між собою боролись, змагаючись за ц. ршість, але потім знайшли компроміс. Цей компроміс знайдена на базі своєрідного поділу між ними сфер їхнього вияву і взаємного невтручання в ці сфери. Сосюра-комуніст має в своєму Юлодінні виключно сферу свідомості, розумового сприйняття цінності, в той час коли Сосюра-украінець неподільно панує І сфері почуття, так би мовити сердечного сприйняття дійсності. Тому в кожній книжці Сосюри можна відразу одним оком від-ііирсмити «кесареве кесареві» від «Божого Богові», так само, як ЦС можна дуже легко відокремити і в кожному з тих його віршів, де обидва ці елементи є поруч. Вони не тільки взаємно не промішаються, а навіть взаємно й не доторкаються. Хоча водночас обидва Сосюри цілковито щирі, бо взагалі щирий Сосюра — поет і людина. І зовсім ясно, що совєтська влада не має жодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім нсио, що своєю свідомістю він належить їй. А що серцем він українець, то це ж не його провина, а його… нещастя. Інша справа, що в сфері серця він більше на своєму місці, ніж в сфері розуму, але це знову ж таки не його провина, а його нещастя як поета за покликанням.

Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму ).Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб’єкта лірики з навколишньою дійсністю. У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові…», але  поки не знайдено. Цього ж 1921 р., виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим. Естетика, з якої народилася «Червона зима» і яку несла лірика В. Сосюри 20-х років (збірки «Червона зима»; «Осінні зорі», 1924; «Сьогодні», 1925; «Золоті шуліки». 1927; «Коли зацвітуть акації», 1928 та іи.), визнавала й підносила цінність кожної окремої долі, що зливається з народною, але не губиться, не розчиняється в ній безслідно.

З під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: «Оксана» І (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно». «Шахтар», «Сількор»,  «Хлоня». До цих творів, треба гадати, належала й поема «Махно» (близько 1924р.), текст якої не зберігся. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило» (1926).

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922—1932) він був членом багатьох літоргані-зацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту». ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.

У 1927—1929 рр. написав низку поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменному вірші. За «націоналістичні ухили» у 1934 р. поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. 1936р. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій він повертається до роботи. Наступних років з’являються збірки «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

У 1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20 — 30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна, боротьба й кохання в якомусь своєму магічному поєднанні. Останні передвоєнні книжки («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», (1940) сповнені мотивів любові до жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни. Дві любові поета — до жінки й Вітчизни — були двоєдиним джерелом його поетичного натхнення. Інтимну лірику Сосюри зчаста іменують «Книгою Марії».

Магічна сила імені тільки уособлювала магічну силу жінки  житті й творчості поета. Жіночність для нього — квінтесенція чіп гої краси. Лірична героїня любовної лірики Сосюри, при всій И имріантності, багатоіпостасності, завше зберігає певний «набір» домінантних рис,— зовнішніх і внутрішніх. Це неодмінно — ічпотокоса красуня з блакитними очима, готова до світлої само-Офіри в ім’я коханого, берегиня «тихої», жертовної любові.  Обставини кохання змінюються з вірша до вірша, але завжди перед нами — велична історія унікальної любові, здатної перевернути світ.

У 1941 р. поет був евакуйований до Башкири, 1942р. працю-нав в Українському радіокомітеті в Москві, 1943р. входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву», 11942, «Під гул кривавий», 1942, численні публікації в періодиці) проймають два мотиви. Це — віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди. Друга книга Сосюриної поезії — книга України. Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Причому образ Вітчизни поступово розростається — від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини — до всього українського світу з неодмінними «ясними зорями» й «тихими водами». Саме за незгасну любов до України неповторному Володьш судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його відректися найдорожчого.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Володимир Миколайович Сосюра (1898—1965), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Володимир Миколайович Сосюра (1898—1965).

    
    Наверх