Володимир Винниченко (1880—1951)

Всі три нині діючі програми знайомлять нас з життєвим і творчим шляхом В. Винниченка, новеліста, романіста, драматурга, кіносценариста, громадського і політичного діяча. Зокрема програма, запропонована Київським університетом, починає це знайомство у восьмому класі. Ми будемо посилатися на дослідження Г. Косткжа, відомого українського літературознавця із США,— «Володимир Винниченко та його доба. Дослідження, критика, полеміка» (Нью-Йорк, 1980), а також на розвідку Ю. Тищенка «Хто такий В. Винниченко. Біографічний нарис» (Київ, 1917).

Народився Володимир Винниченко 27 липня 1880 року в Херсонській губернії Єлисаветградського повіту (тепер Кіровоградська обл.). Батько, Кирило Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економії поміщика Бодіско. Мати, Докія Павленко, від першого шлюбу вже мала трьох дітей — Андрія, Василя, Марію.

Отже, малий В. Винниченко з’явився на світ і зростав на півдні України. В той час це місце було зіткненням двох стихій — молодої індустрії, могутньої цивілізації і гарячого козацького духу, що витав над безмежними просторами. Хлопця оточував строкатий світ, і враження дитинства виявились настільки сильними, що пізніше він так напише: «Ви уявіть собі: я родився в степах. Ви розумієте, добре розумієте, що то значить «в степах»? Там, перш усього, немає хапливості. Там люди, наприклад, їздять волами. Запряжуть у широкий, поважний віз пару волів, покладуть надію на Бога і їдуть. Воли собі ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловік лежить на возі і їде. Трохи засне, трохи підкусить, пройдеться з батіжком наперед, підожде волів, крикне задумливо «гей!» і знов собі поважно піде уперед…

Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а удень ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя» (оповідання «Зіна»).

Мабуть, із тих безкраїх степових обріїв черпав В. Винниченко велич духу і силу таланту.

З семи літ малий вчиться в народній (сільській) школі. Розумному, допитливому, цікавому від природи хлопцю навчання давалося легко і успішно. Згодом сім’я переїздить до Єлисаветграда. Батько працює теслярем на будівництві, а старший брат Андрій — робітни-ком-складачем у друкарні. Володимир вступає до Єлисавет-градської гімназії, де вчиться- на кошти брата. Та закінчити навчання хлопцеві не пощастило. Одні біографи стверджують, що через матеріальні нестатки, а інші схильні до думки, що його виключили з гімназії. Непокірний, але чесний і відвертий «мужицький син» давав відсіч «благородним» дітям, міг постояти за себе і слабших товаришів, принципово говорив українською мовою. У сьомому класі він організував з товаришами гурток, метою якого була боротьба за права людини. Начальство гімназії вирішило спекатись «затруєного мазелинсь-кою ідеологією» учня.

Вже тоді, під впливом Шевченкового «Кобзаря», юнак пробує сили у красному письменстві. Пише поезії, оповідання, поеми, сатиру, але з тих спроб не збереглося нічого, крім досить слабенької поеми «Повія».

Сімнадцятирічний юнак вирушає в мандри по Україні. Пробує прожити самостійно, заробляючи на шматок хліба наймитуванням у поміщицьких економіях, працює на заводі, залізниці і водночас займається самоосвітою, готуючись до матури (атестата зрілості). Мандри і поневіряння стали справжньою школою для молодого Винниченка, вони дали таке знання життя, яке не дала б жодна гімназія. Склавши екстерном у Златопільській гімназії (нині Кіро-воградщина) іспити, Винниченко у 1900 році (за деякими даними 1901) вступає на «правчий» (юридичний) факультет Київського університету. Настає нова ера в житті майбутнього письменника. Молодість, сила, енергія, певний життєвий досвід не дозволяють студенту бути осторонь тих подій, які бурхливо несе XX століття. Він вступає до української студентської громади, стає членом місцевої організації Революційної української партії (РУП), веде активну пропаганду, пише численні брошури, прокламації, листівки. 4 лютого 1902 року В. Винниченка вперше заарештовують. Незабаром випускають із в’язниці, але розплата — виключення з університету без права вступу, заборона проживати в Києві. Цього ж року з’являється на сторінках журналу «Киевская старина» оповідання «іСила і краса».

Страницы: 1 2 3

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Володимир Винниченко (1880—1951)

Рубрика: Біографії писменників

Сочинение нашли по слову: Винниченко Владимир Кириллович