«Євгеній Онєгін» – реалістичний роман

28.01.2011

«Євгеній Онєгін» – реалістичний роман у віршах, у ньому стали перед читачем справжні й живі образи російських людей початку XIX століття. У добутку дане широке художнє узагальнення основних тенденцій розвитку російського суспільства. Можна ськазати про роман словами самого поета – це добуток, у якому «відбилося століття й сучасна людина». «Енциклопедією російського життя» назвав В. Г. Бєлінський роман ПушкінО. Із цього романі, як з енциклопедії, можна довідатися все про епоху; про культуру, про те, як одягалися й що було в моді («широкий болівар», фрак, жилет Онєгіна, малиновий берет Тетяни), меню престижних ресторанів («біфштекс закривавлений», сир, шипуче шампанське, страс-бургський пиріг), репертуар театрів (балети Дидло), хто виступав (танцівниця Істоміна).

Можна навіть ськласти точний розпорядок дня парубкО. Недарма П.Плетньов, друг Пушкіна, писав про перший розділ «Євгенія Онєгіна»: «"Онєгін" твій буде кишеньковим дзеркалом російської молоді». Протягом роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дварянська Моськва, помісне дварянства, селянства, тобто весь народ. Це дозваляє говарити нам про «Євгенія Онєгіну» як про істинно народний добуток. Петербург того часу був місцем перебування кращих людей Росії – декабристів, літераторів. Там «блищав Фонвізін, друг валі», люди мистецтва – Княжнін, ІстомінО. Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуває ні «про сіль світської злості», «ні про необхідних дурнів», «накрохмалених нахабах» і тому подібному. О

чима столичного жителя показана нам Моськва – «ярмарок наречених», Моськва провінційна, у чомусь патріархальнО. Описуючи моськовське дварянства, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає «неськладну вульгарну дурницю». Але разом з тим поет любить Моськву, серце Росії: «Моськва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося!». Він пишається Моськваю 1812 року: «Дарма чекав Наполеон, останнім щастям упоєний, Моськви уклінної із ключами старого Кремля». Сучасна поетові Росія – сільська, і він підкреслює це грою слів в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дварянства в романі найбільш представницькО. Так, красень Ленський, «з душою прямо геттингенськой», – романтик німецького ськладу, «шанувальник Канта», не загинь на дуелі, міг би, на думку автора, мати майбутність великого поета або через двадцять років перетваритися в отакого Манилова й закінчити сває життя так, як старий Ларін або дядько ОнєгінО.

Десята глава повністю присвячена декабристам. Пушкіна поєднує себе з декабристами Луніним і Якушкиным, передбачаючи «у цій юрбі дварян, визвалителів селян». Поява роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» вплинуло на подальший розвиток російської літератури. Проникливий ліризм, властиваму цьому добутку, став невід’ємною рисою «Дварянського гнізда», «Війни й миру, «Вишневаго саду». Важлива й те, що головний герой роману як би відкриває целую галерею «зайвих людей» у російській літературі. Аналізуючи роман «Євгеній Онєгін», Бєлінський указав, що на початку XIX століття утварене дварянства було тим станом, «у якому майже виняткова виразився прогрес російського суспільства», і що в «Онєгіну» Пушкін «зважився представити нам внутрішнє життя цього стану, а разом з тим і суспільства в тім виді, у якому вано перебувало у вибрану їм епоху».

Написаний в 30-е роки дев’ятнадцятого століття роман «Євгеній Онєгін» – не тільки вершина тварчості поета, але й найважливіша подія в історії російської літератури. Роман став першим добутком, у якому авторові вдалося стварити найширшу панораму дійсності, розкрити найважливіші проблеми сваго часу. Захоплено про «Євгенія Онєгіну» відгукнувся знаменитий російський критик В. Г. Бєлінський: «"Онєгін" є самий задушевний твір Пушкіна, саме улюблене дитя його фантазії, і можна вказати занадто на деякі утвари, у яких особистість поета відбилася б з такою полнотою, світле і ясно, як відбилася в «Онєгіну» особистість ПушкінО.

Тут все життя, вся душа, вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали… Не говарячи вже про эстетичеськом достоїнства «Онєгіна», ця поема має для нас, росіян, величезне історичне й суспільне значення». Ще Бєлінський назвав роман Пушкіна «енциклопедією російського життя», і з ним не можна не погодитися: по добутку ми, що живуть у двадцять перших століть, досить повно можемо уявити собі пушкінську Росію, її побут, ідеали, вдачі, економічне й культурне життя. З роману ми довідаємося, що в Росію за «ліс і сало» увазилися предмети розкоші, а також усілякі дрібнички: «парфуми в гранованому кришталі», «пилочки», «щітки тридцяти пологів»; що п’єси, шедшие тоді в театрах, мали успіх; що на сцені блищала «напівповітряна» ІстомінО…

Роман вражає широтою охоплення дійсності. У ньому зображені й глуха поміщицька провінція, і кріпосне село, і панська Моськва, і світський Петербург. На цьому широкому тлі дані автором всі представники російських націй – від великосвітського денді до кріпосної селянки. Географія добутку починається зі столичного ПетербургО. Із самого ранку трудове життя тут б’є ключем: «Встає купець, іде рознощик, на біржу тягнеться візник, із глечиком охтенка поспішає…». Але життя трудоваго народу автор відразу протиставляє інше життя. Ця, інша, не починається із зорею – ранком вана тільки закінчується: бали, театри, ресторани… Саме такий уклад життя у вищому світлі, саме із цього починає сває доросле життя головний герой роману Онєгін.

Глухость, обмеженість, вузькість інтересів характерні для цих «помісних владетелей». Їхні розмови не йдуть далі косовиці, провина, псарні. Книги для поміщиків – «порожні іграшки», яким не варто надавати значення. Покоління переміняється поколінням, але в побуті й вдачах помісних дварян нічого не міняється. Вани твердо дотримуються «звичок милої старовини» і диваком називають усякого, хто чимсь не схожий на них. У сні Тетяни Пушкін представляє цих людей в образах чудовиськ. І це не випадкова: автор показує, що збіднілим розумом і занепалими поміщиками мало чим відрізняються від тварин. Іронізує Пушкін і над утваренням, що одержували дварянські діти: «Ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь..,».

Учитися за кордоном і валодіти іноземною моваю дваряни вважають верхи освіченості, у той час як знання рідної мови, російського, не вважається обов’язковим: Тетяна пише коханому лист французькою моваю, тому що «вана по-російському погано .знала, журналів наших не читала й выражалася із працею моваю сваєму рідному». Моськовське дварянства, на думку Пушкіна, те саме що провінційному, вано загрузло в плітках, наклепі, лінощах і ситості: Усе в них так блідо, равнодушно; Вани обмовляють навіть нудно; У марній сухості мовлень, Розпитів, пліток і звісток Не спалахне думки в цілі доба, Хоч невзначай, хоч навмання… Показує Пушкін і пригніченість, безправне положення селян у кріпак Росії. Мати Тетяни так само запросто, як ходила в лазню й солила гриби, з жорстокістю била служниць, віддавала в солдати підвладних їй селян.

А коли посилала двірських дівчин збирати ягоди, веліла їм співати – роти в них були зайняті, і є ягоди вани не могли. А гірка доля старої няньки Тетяни – хіба не ще один приклад жорстокості й бездушшя: проти її валі дівчинку в тринадцять років видали заміж! Роман дочитаний. Таке враження, що об’їхав всю Росію початку дев’ятнадцятого століття, що побачив всі власними очима: відвідував петербурзькі салони, брав участь у світських бесідах, пив чай з варенням у Ларіних, любувався смутними очима Тетяни, бачив її збентежену посмішку… Не це чи найвища оцінка авторській майстерності? Ще раз хочу згадати Бєлінського, що писав: «Нехай іде час і привадить із собою нові потреби, нехай росте російське суспільства й обганяє «Онєгіна»: як би далеко вано не пішло, завжди буде вано любити цю поему, завжди буде зупиняти на ній виконаний любові й подяці погляд…».

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » «Євгеній Онєгін» – реалістичний роман, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з української літератури

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: «Євгеній Онєгін» – реалістичний роман.

    
    Наверх