Життєвий подвиг П. Грабовського

Усе життя Павла Грабовського — це подвиг, подвиг мужності, сили духу та незламної волі. Він боровся за те, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, тюрми, постійні арешти та заслання. Він не мовчав, бо просто не міг мовчати в той час, коли бачив знущання над бідними, знедоленими людьми, коли відчував страшенну несправедливість. Павло Грабовсь-кий був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається у його віршах.

• Я не співець чудовної природи
• З холодною байдужістю її;
• З ума не йдуть знедолені народи, —
• Я їм віддав усі чуття мої.
• («Я не співець чудовної природи…»)

 Автор розумів покликання митця не в зображенні чудових краєвидів, а в тому, щоб відразу відкликатися на події, що відбуваються саме у народному житті. Адже не можна захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Бідні люди — теж люди, і вони, на думку Грабовського, не повинні страждати, в той час як пануюча верхівка насолоджується благами, створеними працею ошуканих трударів. Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників «рафінованої» літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається у хатах бідняків, і байдуже співали «про райські сни й куточки благодатні». Грабовський мріяв, що його рідний край — Україна — нарешті скине з себе «катів-бузувірів», які занедбали землю, занапастили людські душі:

• Бажав би я, мій рідний краю,

• Щоб ти на волю здобувавсь.
• Давно сподіваного раю
• від тебе власне сподівавсь.
• («До Русі —України»)

За ці та інші сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати у тюрмах та у засланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, який закликав до бою за волю:

• Уперед! Годі скніти рабами,
• Час кормигу гидливу знести!

А Грабовський не міг мовчати. Навіть у тюрмах, навіть у засланні закликає однодумців віддати всю силу, енергію «за окутий, пригноблений люд». У далекій Якутії, куди було заслано поета, йому доводилося дуже важко. Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо і щастя яких вона готова була віддати своє життя, і покинута на безлюдді, у сніговій непрохідній тайзі. Як він настраждався, змучився! Але Грабовський не зламався, і линули на Батьківщину вірші, в яких відчувалися і любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклик до українців стати нарешті вільними. І це в той час, коли жилося йому дуже нелегко, та ще й тяжка хвороба легенів не давала багато працювати:

• Уперед проти хижих порядків!
• Гине войник чи здобич бере,
• Він стежки протира для нащадків, —
• Його діло ніколи не вмре!
• («Уперед» )

Павла Грабовського не стало, але живуть і зараз його діти — вірші. Поет пройшов тернистим шляхом життя і пішов у безсмертя, щоб знову і знову повертатися у наискрутніші хвилини, нагадуючи:

• Я виніс все… Кайдани та неволя Ні світлих мрій, ні зваги не взяли: Не здужала звалити зла недоля… Я гадаю, це справжній подвиг, який заслуговує на вічну пам’ять.

 

Понравилось сочинение » Життєвий подвиг П. Грабовського, тогда жми кнопку

Рубрика: Біографії писменників

Сочинение нашли по слову: Грабовский Павел Арсеньевич