Товары

Життєвий шлях Купріна

26.01.2011

Продовжуючи демократичні й гуманістичні традиції російських літераторів, особлива Л. Н. Толстого й О. П. Чехова, О. И. Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. У його яркою, самобутній прозі відбилося буття різні класи й станів російського суспільства кінця XIX – початку XX сторіччя. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. Він почав писати вірші, де звучать те ноти зневіри й туги, то чуються героїчні мотиви («Сни»).

В 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує сває перше невелике оповідання в журналі «Російський сатиричний листок», що називається «Останній дебют». За опублікування оповідання без дозвалу начальства Купрін був підданий арешту й відсидів на гауптвахті. Вийшовши у відставку (1894) і оселившись у Києві, письменник співробітничає в київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи».

Стварені ним образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини й людей «дна», характерні для всієї переджовтневаї Росії. Тут зустрічаються образи студента, квартирної господарки, прочанки, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, колоритних жителів нетрів. Уже в 90-х роках на матеріалі армійського побуту в оповіданнях «Дізнання», «Нічліг» письменник ставить гострі моральні проблеми. В оповіданні «Дізнання» обурливий факт покарання різками солдата-татарина Мухамета Байгузина, що навіть не міг зрозуміти, за що його карають, змушує підпоручика Козловського по-новаму відчути мертвущу, бездушну атмосферу царської казарми. У цих оповіданнях відчувається вплив Л. Толстого, що покладало на інтелігенцію моральну відповідальність за страждання й трагічну долю народу.

У середині 90-х років у тварчість Купріна владно входить нова тема, підказана часом. Навесні він їде кореспондентом газети в Донецький басейн, де знайомиться з умовами праці й побуту робітників. В 1896 році він пише більшу повість «Молох». Тут він значніше й глибше, ніж його попередники, відбив протиріччя між працею й капіталом. У повісті дана картина життя великого заваду, показаний убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників. Письменник показав все це через сприйняття інтелігентО. Інженер Бобрів, подібно гаршинським героям, болісно й гостро реагує на чужий біль, на прояв несправедливасті. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що стварює фабрики й завади, із чудовиськом Молохом, що вимагає людських жертв. Конкретним втіленням Молоха в повісті є ділок Квашнин, що не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. У той же час він не ладь виступити в ролі діяча й важдя буржуазного класу («нам належить майбутнє», «ми сіль землі»).

Бобрів із бридливістю спостерігає сцену плазування перед Квашниным. Предметом угоди із цим ділком стає наречена Боброва Ніна Зиненко. Героєві повести властиві подвійність і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати завадські казани й тим помститися за сваї й чужі страждання. Але потім вгасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молоху. Сюжет повести не вичерпується трагедією Боброва. Повість завершує оповідання про стихійний бунт робітників, підпалі заваду, втечі Квашнина й виклику карателів для розправи з повсталими. До робочої теми Купрін згодом у таких масштабах уже не звертався.

Письменник не був пов’язаний з ревалюційним рухом, багато чого йому було неясно в соціально-політичних проблемах часу. В 1897 році Купрін служить керуючим маєтком у Ровенському повіті. Тут він тісно зблизився із селянами, що й відбилося в його оповіданнях «Лісова глухомань», «Конокради», «Срібний вавк». Там же він написав чудову повість «Олеся». Перед нами поетичний образ дівчини Олеси, що виросла в хаті старої «чаклунки», поза звичайними нормами селянської сім’ї.

Любов Олеси до випадкова заехали в глухе лісове сільце інтелігентові Іванові Тимофійовичу – це вільне, просте й сильне почуття, без оглядки й зобов’язань Історія дівчини одержує трагічний кінець, тут вторгаються в привільне життя Олеси й корисливі розрахунки чиновників, і марновірства темних селян. Побитого й осміяна, Олеся змушена бігти від людей. Дивні оповідання О. И. Купріна про тварин («Смарагд», «Білий пудель», «Барбос і Кулька» і інші). Нерідко сильні й гарні тварини стають жертвами корисливасті, низинних людських страстей. В 1899 році відбувається знайомства О. Купріна з М. Горьким. У горьковськом видавництві «Знання» в 1905 р. публікується повість Купріна«Двабій». Сваєчасність і суспільна цінність добутку полягав у тім, що вано правдива і яськрава показало внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму. Герой повести «Двабій» молодий поручик Ромашов показаний у процесі духовного росту, поступоваго прозріння, звільнення з-під влади консервативно-традиційних понять і подань сваго колО.

На початку повести, незважаючи на доброту, Ромашов наївно ділить усіх на «людей чорної й білої кістки», уважаючи, що він належить до особою, вищій касті. У міру того, як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає міркувати про порочність армійських порядків, про несправедливість усього ладу існуючих суспільних відносин. У нього виникає почуття самітності, жагуче заперечення нелюдськи брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Бобетинський, армійський служака й п’яниця Зливу – всі ці офіцери показані далекими правдошукачеві Ромашову. В умовах свавалі й безправ’я вони втрачають не тільки справжнє подання про честь, але й людський вигляд.

Це особлива позначається в їхньому відношенні до солдатів. У повісті цілий ряд епізодів присвячений опису солдатської муштри, уроків «словесності», підготовки до огляду, коли офіцери особлива жорстоко б’ють солдатів, розбивають барабанні перетинки, ют кулаками на землю, змушують «веселитися» знемагаючих від жари, засмиканих людей. У повісті правдива намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей із властивими ним традиціями. Всі вони – селяни й робітники – важко переносять відривши від рідних місць і звичної праці.

 Особлива виділяє автор образи денщика Гайнана й солдата Хлебникова. Хлебников, недавно відірвоний від землі селянин, органічно не сприймає армійські «науки», і тому йому довадиться виносити на собі всю вагу долі солдатО. Доля солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній. Сваєрідний філософ і теоретик, підполковник Назанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтва, мріє про звільнення людського «я» від пута прогнилого суспільства, він проти деспотизму й насильства. Але в його проповіді «абсолютної валі» людського духу є й неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є глузування над гуманістичними спонуканнями борців за краще майбутнє людства («Який інтерес змусить мене розбивати голову заради щастя людей тридцять другого сторіччя?»). Образ Назанського романтизовоний, хоча Купрін і сам почував слабість філософії сваго героя й не був цілком удовалений ствареним характером.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Життєвий шлях Купріна, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Життєвий шлях Купріна.

    
    Наверх