Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!

26.01.2011

У драмі Островського «Гроза» широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова драматург показав ваістину жорстокі вдачі, що панують там. Островський зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і нове покоління молоді, що відкидає ці підвалини. Персонажі драми діляться на дві групи. По одну сторону коштують старі, поборники старих порядків, які, по суті, і здійснюють цей «Домострой», по іншуу – Катерина й молоде покоління містО. Герої драми живуть у місті Калинове. Це місто займає маленьке, але не останнє місце в Росії того часу, у той же час він – уособлення кріпосництва й «Домострою». За стінами міста чудиться інший, чужий мир. Не зрячи Островський у ремарках згадує Валгу, «суспільний сад на березі Валги, за Валгою сільський вид».

Ми бачимо, наськільки жорстокий, замкнутий мир Калинова відрізняється від зовнішнього, «нестримно величезного». Це мир Катерины, що народився й виросла на Валзі. За цим миром криється те життя, якої так бояться Кабаниха і їй подібні. За словами мандрівниці Феклуши, «старий мир» іде, лише в цьому місті «рай і тиша», в інших же місцях «просто содом»: люди в суєті один одного не зауважують, запрягають «вагненного змія», а в Моськві «тепер гульбища так грища, а по вулицях-те индо гуркіт іде, стогін коштує». Але й у старому Калинове щось міняється. Нові думки несе в собі Кулигин. Кулигин, що втілює ідеї Ломоносова, Державіна й представників більше ранньої культури, пропонує поставити на бульварі годинники, щоб дивитися по них час. Познайомимося з іншими представниками Калинова. Марфа Ігнатіївна Кабанова – поборниця старого миру.

Уже саме ім’я малює нам важку, важкого характеру жінку, а прізвисько «Кабаниха» доповнює цю неприємну картину. Кабаниха живе по старинці, у відповідності зі строгим порядком. Але вана дотримує тільки видимість цього порядку, що підтримує на людях: добрий син, слухняна невісткО. Навіть ремствує: « Нічого-Те не знають, ніякого порядку… Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю. Ну, так уже хоч те добре, що не побачу нічого». У будинку ж панує теперішня сваваля. Кабаниха деспотична, груба,із селянами, «поедом їсть» домашніх і не терпить заперечень. Її валі повністю підпорядковоний син, цього чекає, вана й від невістки. Поруч із Кабанихой, що день у день «точить всіх сваїх домашніх, як ржа залізо», виступає купець Дикої, чиє ім’я асоціюється з дикою силою. Дикої не тільки «точить і пиляє» членів сваєї сім’ї. Від нього страждають і мужики, яких він обманює при розрахунку, і, звичайно, покупці, а також його конторник Кудряш, непокірливий і зухвалий хлопець, готовий кулаками провчити «ругателя» у темному провулку.

Характер Дикого Островський обрисував дуже точно. Для Дикого головне – гроші, у яких він бачить усе: владу, славу, поклоніння. Особлива це впадає в око в маленькому містечку, де він живе. Він уже запросто може «порвати по плечу» самого городничего. Дикому й Кабанихе – представникам старого порядку, протистоїть Кулигин. Ку-лигин – винахідник, його погляди відповідають просвітительським поглядам. Він хоче винайти сонячні годинники, «перпетуум мобиле», громовідвід. Його винахід громовідваду симвалічно, так само як у драмі цим-валична грозО. Недарма так не любить Лантухи-Гина Дикої, котрий обзиває його «черв’яком», «татарином» і «розбійником». Готовність Дикого відправити винахідника-просвітителя до городничему, його спроби спростувати знання Кулигина, ґрунтуючись на самому дикому релігійному марновірстві, – все це теж у п’єсі здобуває симвалічне значення.

Кулигин цитує Ломоносова й Державіна, посилається на їхній авторитет. Він живе в старому «домостроївському» світі, де ще вірять в ознаки й людей з «песьими головами», однак образ Кулигина – свідчення того, що в «темному царстві» уже з’явилися люди, які можуть стати моральними суддями тих, хто над ними панує. Тому наприкінці драми саме Кулигин виносить тіло Катерины на берег і вимовляє повні докору слова. Образи Тихона й Бориса розроблені незначно, Добролюбов у відомій статті говарить, що Бориса можна ськоріше віднести до обстановки, чим до героїв. У ремарці Борис виділяється тільки одягом: «Всі особи, крім Бориса, одягнені по-російському». Це перша відмінність його від жителів Калинова. Друга відмінність у тім, що він учився в комерційній академії в Моськві. Але Островський Зробив його племінником Дикого, а це говарить про те, що, незважаючи на деякі відмінності, він належить до людей «темного царства». Це підтверджує й той факт, що він не здатний боротися із цим царствам.

Замість того щоб простягнути Катерине руку допомоги, він радить їй ськоритися сваїй долі. Такий же й Тихін. Уже в спиську діючих осіб про нього ськазано, що він «її син», тобто син Кабанихи. Він дійсно ськоріше просто син Кабанихи, ніж особистість. У Тихона немає сили валі. Єдине бажання цієї людини – вирватися з-під опіки матері, щоб за весь рік отгуляться. Тихін теж не в змозі допомогти Катерине. І Борис і Тихін залишають її наодинці зі сваїми внутрішніми переживаннями. Якщо Кабаниха й Дикої належать до старого укладу, Кулигин несе ідеї освіти, то Катерина перебуває на розпуття. Виросла й вихована в патріархальному дусі, Катерина повністю треба цьому про-разу життя.

Зрада тут уважається непрощенної, і, змінивши чоловікові, Катерина бачить у цьому гріх перед Богом. Але її характер від природи гордий, незалежний і вільний. Її мрія літати означає вирватися на валю з-під влади деспотичної свекрухи й із задушливаго миру будинку Кабановых. У дитинстві вана один раз, образившись на щось, пішла ввечері на Валгу. Такий же протест чується й у її словах, звернених до Варі: «А вуж коли дуже мені тут обридне, так не удержать мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Валгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» У душі Катерины йде боротьба між борошнами совісті й прагненням до валі. Катерина відрізняється й від представників молоді – Варвари й КудряшО. Вана не вміє пристосовуватися до життя, лицемірити й причинятися, як це робить Кабаниха, не вміє дивитися на мир так легко, як Варячи. Островський міг би закінчити драму сценою покаяння Катерины.

Але це б значило, що «темне царства» перемогло. Катерина гине, і в цьому її перемога над старим миром. За словами сучасників, п’єса Островського «Гроза» мала дуже велике значення. У ній показані два мири, два способи життя – старий і новий з їхніми представниками. Загибель головної героїні Катерины навадить на думку, що новий мир переможе й що саме цей мир прийде на зміну старому.    

У трагедії Островського «Гроза» були широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова автор показав вдачі, що панують там. Він зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і розгульність молодого покоління. Всі персонажі трагедії можна розділити на дві групи. Одні вважають, що можна одержати прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, а інша частина вважає, що за гріхом треба покарання й немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людини в цілому й героїв «Грози» зокремО.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з зарубіжної літератури 10 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!.

    
    Наверх